Про дорогу до письменництва

Уперше свідомо захотілося написати цілісну історію під час відпустки на Корсиці два роки тому. Біля нас жив цікавий, як на мене, сусід. Він здавався таємничим — і я знічев’я міркувала, хто він, чим заробляє на життя. Так у мене народилась історія про нього, яку хотілося записати. Із цього вийшло непогане оповідання, і я вирішила, що хочу писати далі, а для цього потрібно повчитись. На наступний день після повернення з відпустки я отримала запрошення від Litosvita на Річну програму письменницької майстерності. Схоже, це був знак 🙂

Про літературні впливи

Мені подобаються сучасні авторки: Маргарет Етвуд, Елізабет Ґілберт, Ганья Янаґігара, Елена Ферранте. Їхні твори на мене суттєво вплинули вже у свідомому віці, коли я замислювалася над тим, як би я могла писати, і надихнули почати.

Про процес написання

Я певний час виношувала ідею описати в художньому вигляді те, чим я займаюсь, — сімейною медіацією. У нашій роботі достатньо драми. Мені хотілось, щоби більше людей дізналося про цей прекрасний процес, який допомагає домовлятись у складних випадках. Оскільки в цього процесу є чітка структура, мені було досить легко почати писати. Я вибрала стандартну історію, з якою приходить багато пар і дещо прикрасила її. Спочатку розділила глави відповідно до перебігу стандартного процесу медіації, а потім пересипала їх спогадами і відгалуженнями в життя героїв.

Створила «біблію героїв» із портретами головних персонажів. Шукала їхні фото в інтернеті, думала, на кого вони мені найбільше схожі. Аби «бачити» їх, зберігала фото. Там же зберігалися дані про ключові дати, зв’язки й короткі характеристики. Після створення «біблії» писалося легше: я добре уявляла героїв, їхні характери і зв’язки між ними.

Так сталося, що деякі персонажі не схотіли йти тим шляхом, який я їм пропонувала. Один із ключових героїв спочатку замислювався як другорядний, але з перебігом подій довелося його поглибити і вивести в ключові особи, бо він проявився в моїй голові під час чергового діалогу з головною персонажкою. Це сильно вплинуло на задум, але я зорієнтувалась. Були моменти, коли текст починав мене вести — і було важко відірватись, аж доки не наставало насичення і я розуміла, що розділ закінчився.

Починати новий було важко майже завжди. Для мене працював лайфхак — спочатку писати спрощений текст-кістяк. Це давало змогу ступати на полотно розділу без страху потоптатись і зняло вимогу писати відразу красивий художній текст. Я дозволяла собі «наслідити», бо знала — потім усе одно повертатимусь, щоби переробити, наситити деталями або навіть повністю змінити. Для мене важливо було запустити процес, а далі я втягувалась і творчо бродила полотном.

Про шлях до видання

У рамках Річної програми від Litosvita рукопис було спрямовано до видавництв. Два з них написали схвальні відгуки, але відповіли, що наразі не готові друкувати. Тож я розуміла, що рукопис непоганий.

У пошуках видавництва натрапила на літагенцію OVO і відправила їм рукопис на рецензію. Вона була третьою схвальною, і я остаточно переконалася, що книга варта уваги. Отже, знайти видавництво — лише питання часу.

Тож я вирішила запастися терпінням, поки літагенція щось шукає чи поки не зміняться обставини з Covid-19. Досить швидко мені поталанило. Надійшла пропозиція підписати договір із видавництвом, яке готувалося друкувати серію авторів-початківців.

Щоби встигнути підготувати рукопис до Книжкового Арсеналу, почався забіг із редактурою, версткою, коректурою та іншими супутніми подіями. У якийсь момент набридло вносити нескінченні правки, вичитувати коректуру, домовлятися та передомовлятися про оформлення обкладинки. Хотілося припинити все це і видати книгу, як є — з помилками, недосконалу, сиру. Аби лише припинити чекання. Зрештою всі турботи забулись, коли я взяла книгу до рук.

 
Замовляйте роман Тетяни Саніної «Танець дикобразів» за посиланням.