Ніно Харатішвілі «Восьме життя (для Брільки)»

Велика родинна історія про п’ять поколінь, що змінюють одне одного. Поруч із ними змінюється, дорослішає, переживає та осмислює власні травми вся Грузія. Книжка для довгих блекаутів і вдумливого читання.

Рон Кеппс «Як писати про війну»

Страшні події часто породжують сильні тексти. А як осмислити та описати цей досвід, знає ветеран та засновник Veterans Writing Project Рон Кеппс. Невеликий, але по-американськи практичний посібник із креативного письма, який точно не буде зайвим у вашій бібліотеці.

Ольга Токарчук «Е. Е.»

Одразу дві причини прочитати цю книжку: блискуче концентрована Ольга Токарчук і блискучий Остап Сливинський, який настільки на одній хвилі з польською нобеліаткою, що часом, здається, розуміє її краще, ніж вона сама. Дуже тонкий і чутливий роман про світ, що завмер напередодні Першої світової війни. Європу, що вже передчуває неясне занепокоєння, але ще не звідала всього болю XX століття. Красиві квіти напередодні бурі. Боляче думати, скільки з них зламає вітер.

Хуліо Кортасар «Восьмигранник»

Збірка оповідань, у якій дивовижно поєдналися візуальне та смислове. Уже знайомий нам аргентинський майстер магічного реалізму в новому графічному втіленні. Це видання з тих, де продумано кожен багатокутник (у прямому сенсі), тож книжка стає порталом у позасвіття. Повертатися звідти назад, у Київ без світла, не дуже то й хочеться 🙂

Том Ґрімм «Кулінарна книга Гаррі Поттера»

Різдво — період магічний, тож час повертатися до найкращої фентезі-історії останніх десятиліть. Відкривайте своє маслопиво, діставайте набір лего з будиночком Геґріда — і нумо дивитися останній звіт Генерального штабу ЗСУ. Бо ж то все — магія.

Едіт Еґер «Вибір»

Еґер я люблю не так за життєствердні промови (хоча й вони багатьом можуть допомогти), як за трагічні, сповнені внутрішньої сили історії з власного життя, що так і просяться на екран. Авторку цілком логічно називають вцілілою, однак наліпка жертви їй точно не пасує. Концтабір, сестринство, балет, що рятує Едіт життя, — усе це сплітається в страшну, але захопливу історію виживання. Зараз, коли ми всі проходимо непростий період нашої історії, я значно краще розумію тексти Еґер. Ми тут усі вцілілі.

Еллен Рокелл «Любе моє життя»

Ще одна історія про те, що поруч зі смертю найгостріше відчуваєш життя. Так, ми всі приречені усвідомлювати власну скінченність, однак легка гіркота робить кожну мить існування ще повнішою. Банальність, але справді працює. Оповідаючи про життя і смерть рідної людини в госпісі, Рокелл багато відкриває нам про нас самих на межі.

Террі Пратчетт «Цікаві часи»

Так-так, саме ті цікаві часи, у яких не варто жити нікому. На цей раз у фокусі розподіл влади й сірі конячки, яких ніхто не помічає, але які часто виявляються сірими кардиналами.

Стівен Кінґ «Темна половина»

Письменник Тед Бомонд символічно ховає свій псевдонім і навіть робить фото поруч із фейковим надгробком. Колись він підписувався іменем Джордж Старк, але тепер це в минулому. Та невдовзі могила виявиться порожньою. У цьому романі Кінґ насправді осмислює той період життя, коли видавав романи відразу під двома іменами: себе самого та Річарда Бахмана — берегового охоронця, фермера й щасливого чоловіка Клаудії Інез Бахман. Роман про те, що часом придумані нами ж особистості можуть нас пожерти.

Марлон Джеймс «Чорний Леопард, Рудий Вовк»

Новий роман Букерівського лауреата — це не просто глибокий текст про самотність людини в Африці й осмислення африканського епосу, про який ми знаємо дуже мало. Це скидання автором із себе фреймів західної культури та виборсування з колоніальної англійської мови. А ще — спроба працювати на геть іншому полі за іншими правилами. І просто філігранна робота перекладачки Ганни Яновської, чиєю фанаткою я стала після цієї книжки.

Вибирайте цікаві для себе тексти та діліться добіркою з друзями, а також долучайтеся до ініціативи Українського інституту книги 💚