Про дорогу до письменництва. 

Я писала скільки себе пам’ятаю: з дитинства читала і вигадувала історії. Вчилася на перекладачку і подобалось працювати зі словом. Потім думала, що журналістика – це мій поклик і навіть вчилася на різноманітних курсах журналістики. Власне з перших курсів вже почала писати.

Першу спробу написати роман я показала найкращому другові на другому курсі. Він прочитав і сказав: «Нікому більше не показуй». Цей самий друг зробив відео для промо «Птахи» і більше такого не говорить.

Серед письменників найбільший емоційний вплив мав Сомерсет Моем. Ми його перекладали на перших курсах університету і мені сподобалось, як він грав з відкритим фіналом, залишаючи читача з написаним. Так у «Птасі» теж трапився відкритий фінал.

Про процес написання. 

Я взяла двісті інтерв’ю про страхи у людей зі всього світу: Китай, Південна Африка, Венесуела, вся Європа. Це були анонімні розмови про те, як страхи на нас впливають.  Я зробила збірку есеїв, приїхала на Літшколу в Карпати. Кілька представників літературної спільноти сказали, що це ніхто не надрукує, бо «у тебе немає імені й пиши краще роман». Тоді романи писати я не вміла.

Про редагування. 

Власне коли вже написала роман, відправила його 27 бета-рідерам. Далі попрацювала над сюжетом з Богданою Романцовою, з якою познайомилася в Litosvita, закрила незакінчені арки героїв, підтягнула по сюжету. Потім було ще три етапи редагування – і нарешті відправила роман на конкурси «Коронація Слова» та «Смолоскип», де «Птаха» вийшла у фінал, відредагувала текст ще 8 разів, і лише потім розпочалася робота з редактором безпосередньо від видавництва.

Змінювалися сцени, видалялися та додавалися герої, загалом було видалено більше 120 тисяч знаків. Мені дуже пощастило з редактором (Андрій Мартиненко) – він не пройшовся бульдозером по тексту, а дуже делікатно працював і терпляче приймав усі «будь ласка, ще один новий фінал», бо я його переписувала чотири рази.

Про шлях до видання. 

На курсах Litosvita познайомилася з людьми, які допомогли знайти видавництво («Темпора»). Потім дорога з видавцем була самостійною. Це була абсолютно незнайома для мене сфера і багато аспектів були незрозумілими: умови контракту (я брала консультації із юристами), перемовини з приводу обкладинки (ми довго не могли знайти підходящий для всіх варіант), перенос строків, ковід, неясність майбутнього.

Про результати.

З моменту виходу з друку і за наступні два місяці, був проданий тираж. Зараз «Птаху» відправили на додрук. Це, мабуть, найбільший показник, що багато чого з точки зору маркетингу та підготовки в промо, було зроблено правильно. Роман також вийшов у фінали міжнародного літературного конкурсу «Коронації Слова», літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» та пітчингу Одеського міжнародного кінофестивалю та Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» — Book Pitch.

Але найбільше я радію, коли люди говорять, що вони плакали коли читали, чи у них «були мурахи», чи «прочитали на одному подиху» – власне коли пишуть ці коментарі, тегають у соцмережах чи знімають відео відгуки, розумію, що «Птаха» летить, і так багато людей доклали зусиль до цього польоту.

Про цілі та плани. 

Я вже збираю матеріали для роботи над другим романом про архетипи та взаємозв’язки жінок через покоління, про те, як поведінка наших прабабусь впливає на нас, на жінок нашого покоління, про те, яка буває жінка. Сподіваюся, вийде роман про сучасну жінку. Також у мене дві великі задумки для нон-фікшну. А ще хотілося б опинитися у списках Книги року BBC та рухатися в сторону кіно, тому я дуже чекаю Літшколу в цьому році.

Про Літшколу. 

Літшкола дала потужне коло нетворкінгу, з яким почала взаємодіяти з першої поїздки. В серпні їду вже на четверту школу, і впевнена, тут також будуть результати. З Літшколою трапилося моє входження в українську літературу: не знаючи нікого, додавала учасників в друзі, дивилася, що вони роблять, як вони це роблять, що в них виходить, що в них не дуже виходить, зав’язувалися контакти. І вже на третю Літшколу я їхала з рукописом, щоб шукати видавця, і розуміти, що робити далі.

Litosvita — це спільнота людей, які можуть за сніданком говорити про Кафку і ніхто не буде думати, що вони божевільні. Це дуже сильне середовище, після якого здається, що я можу все. Для мене це місце великої літературної сили.

Зареєструватися на Літшколу можна на нашому сайті

І замовляйте роман Анни Біленької за посиланням

Фото: Сергій Терещенко