Дебютні книги випускників Litosvita, видані у видавництві «Темпора»

Видавництво «Темпора» працює з авторами-початківцями й дає їм можливість опублікувати свої рукописи. А школа творчого та професійного письма Litosvita активно допомагає їм розвивати свої навички на «Річній програмі письменницької майстерності». Це найповніший курс із письменницької майстерності в Україні, звідки студенти виходять із готовим рукописом книжки.

Розповідаємо про випускників Річної програми, яким вдалося видати свої тексти в «Темпорі»: Марину Манченко, Мілу Смолярову та Пилипа Білянського.

Марина Манченко «Гіркі апельсини»

Писати було одним із моїх перших усвідомлених бажань. Відколи я почала читати, мені хотілося самій написати книжку. Перше оповідання я опублікувала в 11 класі, у газеті для школярів. Потім — газета КПІ, факультетські збірки, журнали, конкурси. Це все додавало впевненості та мотивації.

Та я зрозуміла одну важливу річ: як би добре я не писала, нікого це не цікавитиме, якщо ніколи не допишу перший роман. А щоб написати книжку, треба сидіти та писати — методично, за графіком, постійно. Це наче просто, але я роками чекала на натхнення, вільний час, ідеальні умови, коли треба було сідати й робити.

«Річна програма письменницької майстерності» від Litosvita стала ідеальним рішенням. Ще на знайомстві з кураторкою я сказала, що прийшла на курс зокрема за дедлайнами. Мені було важливо планувати та мати графік, за яким треба комусь показувати написане.

Закінчити роман вийшло швидше, ніж за рік. Я прийшла на програму з 3 сторінками першої новели, які потім докорінно переписала. Почала активну роботу над рукописом у листопаді 2020 року, а першого вересня 2021 поставила останню крапку. Звісно, потім вичитувала його сама, редагували редакторки. Але книгу було закінчено за 10 місяців.

Ми підписали контракт із «Темпорою» за тиждень до повномасштабного вторгнення. На той момент рукопис уже було відредаговано, але на цьому ми зупинились. Мені вже не вірилося, що «Гіркі апельсини» опублікують, бо думала, що нові книжки ще довго нікого не цікавитимуть.

Тож я дуже здивувалася, коли за кілька місяців із видавництва написали та попросили анотацію. Насправді не уявляла, скільки роботи йде за завершеним рукописом: редагування, правки, анотація, біографія, вибір обкладинки. Роботи багато, але вона приємна, бо наближає момент виходу книжки у світ.

Про роман у новелах «Гіркі апельсини»

Новели про українську спільноту на острові Сицилія, які переплітаються в одну загальну історію. На перший погляд — приємний літній роман, проте в сюжеті не все так легко. Життя в еміграції — зовсім не таке просте, яким може видатися на відстані. У ньому завжди є місце драмам і палким пошукам кращої долі. Проте еміграція — лише одна з тем «Гірких апельсинів». Це роман про покоління та долі українських і сицилійських жінок, про пошук себе, насилля та опір.

Міла Смолярова «Перед очима»

Мені було 15, коли наснився сон про дивних створінь, схожих на кальмарів, що обертають усесвіт у щось мовчазне. Тоді я вперше вирішила законспектувати своє видіння. Так почався мій письменницький шлях.

Свій рукопис я почала писати ще до навчання в Litosvita. Але куди я рухалася з ним, було незрозуміло. Річна програма скерувала, куди слід. У цьому велика заслуга моєї кураторки Ганни Улюри. Вважаю, що однією з головних умов успіху, тобто дописаного рукопису, який не соромно надіслати у видавництво, є правильний вибір куратора. Він, наче лікар, який має вилікувати від важкої хвороби, тому треба довіритися його методу, призначеним лікам та процедурам і в жодному разі не брехати йому.

Чи були відмови? Звісно. Чи сумнівалася я у своєму рукописі? Ще б пак. Видавництва відмовляли, іноді взагалі не відповідали. Ганна Улюра підтримувала: «Буде видавництво в тебе, не хвилюйся».

А потім сталася повномасштабна війна — і думки про рукопис розчинилися в повітрі. І коли я вже була готова змиритися з тим, що література зараз не така потрібна, книги не спроможні конкурувати з ракетами, Ганна Улюра надіслала мені в месенджер посилання на Артема Скорину й додала: «Це Темпора. Бог у поміч».

Знайомство з Артемом відчинило переді мною двері у видавництво «Темпора». Я написала листа, додала до нього синопсис збірки та одну з новел. Артем прочитав і написав, що йому подобається, але зараз видавництво зацікавлене в чоловічій прозі. Тоді я відправила йому іншу новелу (на мою думку, більш маскулінну). Уже після неї Артем запропонував приїхати в Київ: знайомитися і підписувати договір. Усе це протягом одного дня. Зізнаюся: я стрибала від радості.

Потім була робота з редакторкою Оксаною Думанською. Пані Оксана турботлива й обережна, працювати з нею було легко, бо я знала, що мій текст у надійних руках. А від обкладинки «Перед очима» я в захваті!

Про збірку новел «Перед очима»

Історії звичайних українців про їхні внутрішні світи, переживання та болі. Події розгортаються в різних куточках України та світу на фоні війни, російської окупації, руйнувань і вимушених переселень. Глибоко психологічний текст, який висвітлює пережиті суспільством відчай, знищення набутого та адаптацію до нових реалій.

Пилип Білянський «Луни»

Я робив перші кроки у 2010: писав поезію, брав участь у донецьких літфестах. Непогано в мене виходило. Потім писав тексти для пісень музичних гуртів, де був учасником.

Але після 2014, як переїхав до Києва, не торкався літер. Нічого не писав, навіть не думав про це, адже повністю присвятив себе рекламі, графічному дизайну та всьому, що із цим пов’язано.

У 2018 я вирішив спробувати себе в прозі. Завдяки курсу Олександра Михеда почав робити перші кроки, шукати свій стиль, цікаві для мене теми та речі, про які хотілося б писати. Це все були короткі оповідання.

Писати роман я почав під час першого ковідного локдауну. Частково його події вплинули на тему. Але перший рукопис був відверто слабкий: занадто багато уваги приділено фантастиці, а не психології та переживанням. Коли я перечитував його, зрозумів, що це не те, і почав другий підхід, залишивши тільки окремі ідеї.

Річна програма допомогла з дисципліною. Я потребував перебування в оточенні людей, які пишуть, щоб не втрачати бажання писати. Спілкування зі спільнотою, обговорення ідей і стилістичних прийомів додало роману більшої густоти й насиченості на різних рівнях. Книга перестала бути простою історією, а перетворилася на роздуми, що зʼявлялися під час розмов.

З виданням книги мені пощастило — і не без впливу Litosvita. Моя кураторка Богдана Романцова допомагала працювати над рукописом, а у видавництві «Темпора», де вона є редакторкою, мені вдалося доволі безболісно видатися. Я був знайомий із книжками видавництва й відчував, що можу органічно влитися в їхній процес.

Про роман «Луни»

Головний герой роману — чи то людина, чи то риба. Відбився від косяку, вигадує собі землю, викидається на берег і намагається йти далі, шукаючи мету. Усе говорить із ним: море, ліс, речі, будинки. А людей навколо щодня дедалі менше — вони зникають невідомо куди. Чи це паранормальний феномен? Чи свідомість героя грає з ним у дивну гру?

Богдана Романцова, редакторка видавництва та одна з кураторок курсу, про «Річну програму письменницької майстерності»

Добрий письменник має чимало спільного з добрим хірургом: для обох вкрай важливо, щоб інструмент був повсякчас нагостреним. Муза може з’явитися, а може пролетіти повз, але якщо ви вмієте працювати з текстом, зшивати тканину та відрізати зайве, вам буде радий всякий видавець.

Річна програма від Litosvita не просто дає вам готові інструменти, а вчить, як їх гострити, де шукати ідеї, зрештою, як зробити вашу книжку конкурентоспроможною. А ще це рік у колі однодумців, нові друзі (погодьтеся, у дорослому віці їх знайти не так просто!), круті ментори, публічні читання, постійні виклики. Одне слово, це Гоґвортс у літературному світі. І ваша сова вже тут.

Дізнатися більше про «Річну програму письменницької майстерності» та зареєструватися можна за посиланням.