Про шлях до письменництва

Писати було одним із моїх перших усвідомлених бажань. Відколи я почала читати, мені хотілося самій написати книжку. Мене цікавило, як можна писати так, що читач годинами не може виринути з тексту. І коли вперше спробувала записати власний сюжет, зрозуміла, що провалююсь у власні ідеї ще швидше, ніж у чужі.

Про літературний вплив

Думаю, дуже допоміг той факт, що в мене вдома всі завжди читали. Ми мали велику бібліотеку, і мені з певного віку також дозволяли іноді купувати книжки, які мене цікавили. Це відіграло велику роль у моєму бажанні писати.

Перше оповідання я опублікувала в одинадцятому класі, у газеті для школярів. Потім — газета КПІ, факультетські збірки, журнали, конкурси. Це все теж додавало впевненості та мотивації.

Фото з Літньої літературної школи Litosvita в Карпатах

Про процес письма

Я із «садівників», тож не конструюю, а ніби «вирощую» свої рукописи. Для мене важливо, щоб ідея дозріла та оформилася. Важливо писати вдумливо та дати сюжетові скластися найкращим способом.

Водночас я за останні роки зрозуміла одну важливу річ: як би добре я не писала, нікого це не цікавитиме, якщо я ніколи не допишу перший роман. Так, ідея та сюжет мають оформитись, але натхнення я не чекаю. Щоб написати книжку, треба сидіти та писати її — методично, за графіком, постійно, поки не напишеш. Це наче просто, але я роками чекала на натхнення, вільний час, ідеальні умови, коли треба було сідати та писати.

Про Річну програму Litosvita

Ще на знайомстві з кураторкою я сказала, що прийшла на програму й за дедлайнами. Мені було важливо планувати та мати графік, за яким треба комусь показувати написане — 25%, 50%, 100%. Це найкращий підхід для мене, бо мені треба мати ці дедлайни та відповідальність.

І ще один важливий момент — у мене нарешті з’явилася письменницька спільнота. Наше «Видавництво Відмова». Люди, з якими нас об’єднала Litosvita, з якими можна було говорити про письмо, літературу, підтримувати одне одного, радитися щодо питань із сюжетом і писати разом — буквально. Ми відразу почали влаштовувати письменницькі спринти, писати разом у зумі. Це дуже допомагає організуватися та виділити час на письмо щодня.

Про те, чи вийшло написати роман за рік

Вийшло навіть трохи швидше. Я прийшла на програму з трьома сторінками першої новели, які потім докорінно переписала. Почала активну роботу над рукописом у листопаді 2020 року, а першого вересня 2021 поставила останню крапку. Звісно, потім вичитувала його сама, редагували й мої чудові редакторки. Але рукопис було закінчено за десять місяців.

Фото до ютуб-візитівки книги «Гіркі апельсини»

Про процес видання книги

Ми підписали контракт із видавництвом «Темпора» рівно за тиждень до повномасштабного вторгнення. На той момент рукопис уже було відредаговано, але на цьому ми й зупинились. Мені вже не вірилося, що «Гіркі апельсини» опублікують, бо думала, що нові книжки ще довго нікого не цікавитимуть.

Тож я не могла повірити, коли за кілька місяців із видавництва написали та попросили анотацію. Я сама не уявляла, скільки роботи йде за завершеним рукописом, а її багато. Редактура, правки, анотація, біографія, вибір обкладинки. Роботи багато, але вона приємна, бо наближає момент виходу книжки у світ.

Про вплив війни на творчість

Я дуже довго не могла ні писати, ні читати, ні навіть думати про книжки. Я саме працювала над другим романом — і все зупинилося 24 лютого. Але згодом рукопис ніби почав кликати мене: з’являлися нові ідеї, вигадувалися сюжетні повороти. Так я поволі й повернулася до нього та до наших спринтів.

Вдячна «Темпорі» за те, що вони повірили в «Гіркі апельсини» настільки, щоб видати їх у серпні. Коли читачі пишуть мені, що книжка допомогла відвернути увагу та просто поринути в читання, для мене це найкращий відгук. Значить, мій роман приносить користь навіть у ці часи. А весь гонорар я, звісно, пожертвувала на ЗСУ — не уявляю, на що б ще я могла витратити ці гроші зараз.