Історії випускників: Христина Морозова

Про шлях до письменництва

Спочатку я довго хотіла стати далекобійницею. Мені здавалося, що це про подорожі: їхати, куди заманеться, і побачити світ. Але в 10 із половиною років я прочитала третю частину Гаррі Поттера, яку мені позичив однокласник. І хоча я росла серйозною дитиною, яка в те все не вірила, але десь на краєчку свідомості ховалася думка: ну а раптом це все не просто так. А раптом, коли мені виповниться 11, прилетить сова, і я сяду не на маршрутку, а на Гоґвортський експрес? Я виглядала сову до вечора, поки не стемніло. А потім ще трохи. І тоді зрозуміла дуже багато про силу літератури.

Про літературні впливи

Думаю, на нас впливають усі книжки, які ми дочитуємо. Навіть якщо це «Страшилки» Р. Л. Стайна, які читаєш підліткою в 90-ті. Але під час написання «Фанатки» мені були важливі книжки про сприйняття смерті і старіння:

• «Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть і все, що поміж ними» Анастасії Леухіної.
• «Хвороба як метафора» Сьюзен Зонтаґ.
• «Вдивляючись у сонце. Долаючи страх смерті» та «Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта» Ірвіна Ялома.
• «Бути смертним. Що важливо наприкінці життя» Атула Ґаванді.
• «Коли подих стає повітрям» Пола Каланіті.
• «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза.

Я дуже вдячна за всі книжки й розвідки про художника Олександра Мурашка, написані чи видані завдяки дослідниці Дар’ї Добріян.

Головна героїня роману Анна виросла зокрема з «НепрОстих» Тараса Прохаська, як бунт проти «Любов живе три роки» Фредеріка Беґбеде та трохи з «Русалоньки» Андерсена.

Є коротка проза, яка й через роки викликає в мене сильні емоції: «Цвіт яблуні» Коцюбинського, «Смішні кохання» Кундери, оповідання Чапека, «Лука» Жадана, «Яєчко» Ашкеназі, «Дівчатка» Забужко. Натрапляючи на ці тексти, я ціпенію і починаю розглядати їх, як коштовні чарівні скриньки, щоб зрозуміти, як це влаштовано.

Про ідею для роману «Фанатка»

Звучить, як слабенька вигадка, але головна ідея роману спала мені на думку буквально дорогою з моєї першої «Літературної школи в Карпатах» від Litosvita. Прямо в автобусі, а додумувала я її вже в потязі «Івано-Франківськ — Київ».

Про роботу від ідеї до рукопису

Я щоразу намагаюсь уявити себе Шерлоком Голмсом і розгадати, а що ж у голові в моїх персонажів. Що вони відчувають? Що зроблять у наступну секунду? А чому ця неприємна жінка саме така, які події в її минулому за цим стоять? Це схоже не на вигадування, а на вгадування.

Я не можу написати 3 сторінки, щоби потім 2 із них викреслити. Мені фізично боляче, коли тексти йдуть у смітник. Тому я довго сиджу над рукописом, аж поки не придумаю уривок, який мені самій сподобається, який мені буде цікаво читати. Мені важливо, з одного боку, щоб кожен епізод легко було уявити, як кіно. А з іншого боку, залучати й інші органи чуття — описувати не лише те, що ми бачимо, але і звуки, запахи, доторки, залучати уяву.

Я ціную влучні метафори й епітети, але намагаюся викидати з тексту все зайве. Багато уривків читаю собі вголос. Мені важливий ритм тексту, щоб він легко сприймався, і навіть внутрішній голос читача ніде не зашпортувався. Інакше читачі «випадатимуть» зі світу вашого тексту, сигнал їхньої уяви буде слабшати.

Для мене не працюють плани і графіки. Як не старалася перевчитися, моя продуктивність зростає ближче до ночі. Але що далі, то більше я відходжу від уявлення, що натхнення — це благословення, яке приходить на нас згори, якщо планети вдало стануть. Та ні, треба сідати й думати про своїх героїв, уявляти їх — і тоді прийде натхнення, азарт.

Про вплив Річної програми та курсів Litosvita

Я роками перебувала в комфортному і приємному стані — мріяла колись написати книжку. Жодних перешкод, критики, проблем — у тебе все чудово. Та є одне «але» — книжка сама собою не пишеться. І перші практичні завдання на «Літній літературній школі в Карпатах» від Litosvita у 2018 році змінили все. Виявляється, у мене попереду не ціла вічність, а 30 хвилин, за які я маю щось придумати, написати й потім при всіх зачитати. Це був шок, але це змусило мене вийти з анабіозу та нарешті почати рухатися до своєї мрії.

Після «Літературної школи в Карпатах» я записалася на «Курс письменницької майстерності», що тривав кілька місяців, а потім на «Річну програму письменницької майстерності». Усе це створювало для мене рамку, стимули й дедлайни, щоби писати роман і далі. Навіть як людина, що закінчила магістратуру з філології, про багато речей я почула вперше. Я дуже вдячна Богдані Романцовій, Ростиславу Семківу, Мирославу Лаюку, які були моїми кураторами на різних етапах. Дякую за чуйність та професійність.

Я досі періодично проходжу різні курси Litosvita. Тепер зі сценаристики, дизайну обкладинок, редагування та публічних виступів. Я не бачила в Україні кращого навчання для письменників ніж у Litosvita. Чесно, я шукала.

Христина Морозова на презентації свого роману в книгарні Book.ua

Про видання дебютного роману

Мені дуже пощастило з видавництвом. Працювати з «Віхолою» легко, приємно — це перевершило мої очікування. Я чула поради для авторів-початківців: «Ну, якщо видавництво не відповість на ваш лист через 4 місяці, можете делікатно про себе нагадати». Я заповнила форму на сайті «Віхоли», прикріпила рукопис, додала кілька слів про себе — і мені відповіли рівно за 3 тижні, як і обіцяли. Це класна жіноча команда, яка працює чітко, швидко, за кожним напрямом закріплена відповідальна людина.

Але урок, який я винесла: етап редагування — це включеність та інтенсивна робота майже 24 години на добу. З редакторкою Вірою Семеновою мені теж дуже пощастило. У цей період ми проводили буквально дні й ночі разом. Ми чіплялися до касирів в «АТБ», «Форі» та «Сільпо», кожна у своєму районі, з питаннями, як правильно називається стрічка, якою їздять продукти. Думали, як краще назвати колючу радянську ковдру з верблюжої шерсті, у якому віці люди починають носити вставні щелепи, чи є радіоточка в Павлівській лікарні та чи може електризуватися шовкова сукня.

Закінчили редагування в день перед Новим роком. Тоді я і прикрасила ялинку вдома. Дякую Вірі за включеність, фактчекінг, проактивність, що витримувала моє задротство і пропозицію вдесяте перечитати текст із самого спочатку.

Про вплив повномасштабної війни

Я закінчила вносити коментарі бета-рідерів у перших числах лютого 2022 року. Просто ідеальний таймінг. Трохи оговтавшись від першого шоку, я стала злитися на себе, що так затягла з рукописом і не дописала книжку раніше. Потім я думала, що ніхто ще довго не читатиме художню літературу. Потім остерігалася, чи досі книжка актуальна й цікава у світі після повномасштабного вторгнення. Адже в романі є ще навіть вулиця Пушкінська, а не Чикаленка, бо це був час до повітряних тривог, обстрілів і блекаутів. Зараз мене часом мучить совість: як можна, коли таке коїться, видавати книжку, адже ти наче егоїстично здійснюєш свою найзаповітнішу мрію.

А зараз я намагаюся наново зрозуміти, як писати художню літературу. Коли все так швидко змінюється. Коли в нас у всіх такий різний досвід. Коли я цивільна, а не військова, чи можу я взагалі писати про війну і про яку саме її частину. Як про все це можна писати. Але й не писати про це теж не можна. У мене досі немає відповідей. Мені точно потрібна якась програма від Litosvita, щоб хоча б наблизитися до відповідей.

Поради авторам-початківцям

1. Читайте більше книжок у своєму жанрі, не бійтеся впливів інших авторів. Значно прикріше випадково взяти впізнаваного персонажа чи історію з книжки, яку ви ніколи не читали. А таке теж буває, бо ідеї можуть приходити в багато голів. Так ви бодай будете знати, що не повторювати, бо це ж було вже.

2. Читайте більше української поезії. Там найкращі метафори, вона вчить, як вкласти максимум змісту в мінімум слів.

3. Цікавтеся сценаристикою. Це допоможе вам не розказувати, а показувати. У книзі постійно має щось відбуватися, імпресіоністичні замальовки з роздумами автора нікому не цікаві. А якщо навчитеся писати хороші копірайтерські тексти без штампів, кліше, канцеляриту, пасивного стану, складних дієприслівників та довгих складнопідрядних речень, ваш художній текст буде легко читати.

4. Пишіть просто й доступно. Просто — не означає нецікаво чи примітивно. Просто — це легко.

5. Почніть ставитися до людей навколо й до себе зокрема, як до персонажів. Використовуйте свої переживання як матеріал. Усе можна перетворити на книжку. Невдалі стосунки, людей у маршрутці, що вас бісять, роботу, з якою не склалося.

6. Навіть якщо ви поки не маєте задуму конкретної книжки, записуйте в онлайн-нотатник влучні ідеї, думки, почуття, образи, порівняння. Потім вам це знадобиться.

7. Читайте свої тексти вголос.

8. Слухайте, що говорять про книжки Євгеній Стасіневич, Богдана Романцова, Ростислав Семків, Ірина Ніколайчук, Богдана Неборак, Анастасія Євдокимова, Олександр Михед, Ганна Улюра, Оксана Забужко, Віра Агеєва.

9. Неодмінно пройдіть курс Litosvita.

Про роман «Фанатка. Біполярна історія»

В Анни біполярний розлад. Її життя — нескінченна гойдалка, де манію змінює депресія. Анна має дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав. Він — блискучий лектор, арткритик, що страждає від алкогольної залежності. За звичайних обставин вони, мабуть, ніколи не зустрілися б, та випадок зводить їх разом в одній квартирі.

Придбати книжку можна на сайті видавництва.

А вже 28 травня ми будемо обговорювати роман Христини на Книжковому клубі Litosvita. Зустріч відбудеться онлайн за участі авторки. Ви ще встигаєте прочитати та долучитися.