Антоніо Лукіч — режисер і сценарист фільмів «Мої думки тихі», «Люксембург, Люксембург», серіалу «Секс, інста і ЗНО» та ін., володар численних кінопремій, а також автор поглибленого онлайн-курсу «Сценаристика 2.0». Його проєкти вражають влучністю, зрозумілістю і водночас унікальністю.

Восени минулого року на онлайн-курсі «Сценаристика і сторітелінг» Антоніо розповів про особливості написання сценарію повнометражного кіно. Ділимося з вами уривком, де він розмірковує про те, що робить історії не схожими на інші.

Людська природа та сюжети

Я слухав інтерв’ю з Джорданом Пілом, режисером горорів «Ми» та «Ноу». Він розповідав про задум свого нового фільму і сказав, що поштовхом для ідеї стало спостереження за людською природою. Джордан помітив, що кожен раз, коли стається аварія на дорозі, усі чомусь пригальмовують, роздивляються, деякі навіть фотографують. Він задумався, чому ми такі? Чому чуже горе для нас — це шоу? Чому насильство притягує погляди й увагу?

Із часів Арістотеля наш мозок не змінився. Із часів боїв гладіаторів не змінилася й ідея шоу. Усе, що відбувається у світі сюжетів, говорить нам про одне — про відсутність унікальності. Ми весь час переказуємо одні й ті самі історії: від Біблії до «Міцного горішка».

Чотири типи історій

Є книжка Джозефа Кемпбелла «Тисячоликий герой», за якою всі міфи світу побудовані за тою самою матрицею. Є методичка Воґлера, яка описує шлях героя як однаковий з історії в історію. Є поділ на чотири типи сюжетів за Борхесом. У студентські часи для мене це був великий подив: історій усього чотири, а фільмів я знаю набагато більше. А їх насправді стільки: про пошук золотого руна («Аргонавти»), повернення додому («Одіссея»), підкорення фортеці («Іліада») і жертвоприношення бога (Біблія).

Будь-який фільм підходить до якогось із цих типів. «Вулкан» Романа Бондарчука — це класична історія про повернення додому. «Мої думки тихі» — про пошуки золотого руна, тобто якогось чуда. Герой намагається знайти рахівського крижня, який існує чи ні, але обіцяє йому щось прекрасне та значне. «Додому» Нарімана Алієва — теж про повернення.

Нове українське кіно

Цікаво простежити, як багато спільних рис у новому українському кіно. Наприклад, тема діалогу поколінь. Мені здається, що в 90-ті виникла прірва спілкування батьків та дітей — і зараз ми намагаємося якось порозумітися, зокрема через кіно.

Ще одна спільна риса — тема дороги: майже кожен другий український фільм про дорогу кудись. Це роуд-муві, незалежно від типу історії.

Усі три фільми, які я навів як приклади, — «Вулкан», «Мої думки тихі», «Додому», — представляють різні регіони України. Це Херсон, Ужгород та Крим. Автори описують ті місця, які їм добре відомі. Це те, до чого я закликаю всіх початківців: говорити про рідні місця, які ви любите та знаєте. Якщо цього не зробите ви, цього не зробить ніхто. І це додасть справжньої унікальності до вашої історії.

Що робить історії впізнаваними?

Як на мене, історії роблять унікальними лише дві речі. По-перше, це автор, тобто той, хто розповідає. По-друге, це місце й час, де й коли все відбувається. Не випадково мої улюблені фільми мають у назві географію: «Фарґо», «Виховуючи Аризону», «Мангеттен», «Залягти на дно в Брюгге». Таких прикладів безліч, де місце події винесене навіть у заголовок. Тому що воно визначає, чим ця історія буде унікальною.

Наприклад, розкажіть історію про жертвопринесення бога, яка відбувається сьогодні в місті Фастів. Вона буде ні на що не схожа: герої говоритимуть унікальною мовою, особливо якщо розповідати з особистою пристрастю. Час і місце наповнять вашого героя, який є повторюваним. Крім того, ви зробите персонажа своєрідним, транслюючи через нього свою історію.

Роль парадоксів в унікальних історіях

З першого курсу нас вчили вигадувати фільми з парадоксом. Він у людській свідомості відразу вибухає безліччю сцен. Наприклад, ви чуєте історію про конкурс краси в будинку людей похилого віку або про постановку роману «Ромео і Джульєтта» в тюрмі суворого режиму. Коли ви чуєте про стик чогось, що не стикується, — у вас починає працювати уява.

Кожна хороша та унікальна ідея починається з парадокса, який запускає механізм фантазії. Коли нам кажуть, що собака покусала людину, наш мозок ігнорує це. А коли кажуть, що людина покусала собаку — це відразу цікавіше.

Задовольняючи свою допитливість, шукаючи парадокси, ви можете стати талановитими сценаристами, які створюють щось по-справжньому унікальне.

Ще більше корисної інформації та лайфхаків ви зможете дізнатися на поглибленому авторському онлайн-курсі Антоніо Лукіча «Сценаристика 2.0». На вас чекають 12 лекцій та практичних занять, 7 тижнів інтенсивного навчання та фідбек одного з найкращих режисерів і сценаристів сучасної української кіноіндустрії.

Приєднуйтесь 💚