Уривок із книжки Деніеля Еверета «Не спи, кругом змії»

У видавництві ArtHuss вийшла книжка Деніеля Еверета «Не спи, кругом змії». Litosvita є партнером цього видання, тож маємо для вас невеликий подарунок. А саме промокод litosvita, за яким можна отримати знижку −15% на замовлення будь-яких книг на сайті ArtHuss. Крім того, ділимось уривком із видання.

Цінності й спілкування: взаємодія мови і культури

Одна з найбільш цікавих розмов про їжу в мене трапилася з індіанцем піраха. Це сталося, коли я вперше за весь час життя в селищі ласував
салатом.

Рис, бобові, риба, дичина, щедро заправлені соусом табаско, можуть задовольнити багату кулінарну фантазію. Але якщо ви любите хрускіт свіжого салату, то через кілька місяців життя посеред джунглів ви почнете мріяти
про звичайну зелень.

Місіонерський літак навідував нас кожні вісім тижнів, привозив пошту й запаси. Це був наш єдиний зв’язок зі світом за межами поселень піраха. Одного разу я передав цим літаком записку другові, в якій написав, що він зробив би мені величезну послугу, якби вислав трохи салату наступним рейсом. Через два місяці прилетів мій салат.

Того ж вечора я всівся смакувати свій перший за шість місяців латук, а з ним — томати й капусту. Й-агóáпаті прийшов подивитись, як я їм. Те, що він побачив, його приголомшило.

«Нащо ти їси листя? — запитав він. — В тебе немає м’яса?»

Піраха досить вибагливі в їжі. Вони переконані, що ми є тим, що ми їмо (на відміну від нас, піраха сприймають це буквально).

«В мене багато консервів, — запевнив я його. — Але я люблю це листя! Я не їв його вже багато місяців».

Мій друг піраха подивився на мене, потім на листя, потім знову на мене.
«Піраха не їдять листя, — повчально сказав він. — Ось чому ти не говориш нашою мовою так добре. Ми говоримо добре й не їмо листя».

Він пішов у своїх справах, певно, думаючи, що дав мені ключ до вивчення його мови. Однак для мене зв’язок між поїданням листя латуку й мовою піраха видався незбагненним. Що він взагалі мав на увазі? Зв’язок між тим, що я їм, і мовою, якою я спілкуюся? Це ж смішно. Однак його слова не давали мені спокою, оскільки я відчував, що Й-агóáпаті дав мені якусь корисну пораду, — от тільки би розгадати, яку саме.

Потім я помітив інший дивний факт. Піраха могли говорити зі мною, а потім повернутись одне до одного й говорити про мене так, наче мене тут немає.

«Скажи, Ден, ти можеш дати мені сірників?» — одного разу запитав мене Й-іпоóґі в присутності інших індіанців.

«Так, звісно».

«Він дав нам дві коробки сірників. Зараз я попрошу в нього ще тканини». Навіщо вони обговорюють мене в моїй присутності, наче я їх не розумію? Я ж щойно показав, що можу зрозуміти все сказане, відповівши на питання про сірники. Я щось пропустив?

Їхня мова, на їхню думку, виростає з особливостей життя піраха і їхніх стосунків одне з одним. Якщо я нормально відповідаю на їхні запитання, це ще означає, що я володію мовою піраха. Так само, як я не вважаю свій телефон носієм англійської тільки тому, що він може відтворювати повідомлення на автовідповідачі. Для індіанців я як папужка чи яскравий ара, яких так багато на берегах Маїсі. Моє «говоріння» вони сприймали як милий фокус — це не було справжньою розмовою в очах індіанців.

Я не можу стверджувати, наскільки тісним є зв’язок між мовою і культурою піраха, однак їхні запитання й дії наштовхнули мене на думку про існування такого зв’язку. Побачивши й почувши чимало незвичних речей, які є нормальними для піраха, я зрештою зрозумів, що Й-агóáпаті сказав мені: говорити їхньою мовою — це жити їхньою культурою. Деякі сучасні лінгвісти, продовжуючи традицію початку XX століття, яку започаткували Едвард Сепір* і Франц Боас*, також переконані, що культура проникає в граматику й мову в різні нетривіальні способи. Однак я мислю трохи інакше. Найбільша складність у перекладі Біблії мовою піраха полягала в тому, що їхній соціум і мова взаємопов’язані так, що навіть розуміння граматики (що є важливим складником мови) неможливе без розуміння їхньої культури. Я переконаний, що це стосується всіх мов і суспільств. Мова — це продукт синергії цінностей громади, теорії комунікації, біології, фізіології, фізики (обмежених можливостей нашого мозку й артикуляції) і людського мислення. Я переконаний, що це стосується й граматики — палива мови.

*Едвард Сепір — американський мовознавець, етнолог, один з найвпливовіших лінгвістів першої половини ХХ століття, розробив теорію лінгвістичної відносності, згідно з якою культура й спосіб життя мають вплив на мову.

*Франц Боас — американський антрополог, етнограф і лінгвіст, засновник американської антропології культури, він запропонував теорію культурного релятивізму.

У сучасній лінгвістиці й філософії мови науковці у своїх дослідженнях відокремлюють мову від культури, аби зрозуміти природу людського спілкування. Однак через це перестають бачити мову як «природне явище», говорячи словами Джона Серля*. Чимало лінгвістів і філософів, починаючи з 1950-х років, розглядають мову майже виключно з погляду математичної
логіки — так, ніби той факт, що вона передає якесь значення й нею говорять
живі люди, ніяк не стосується процесу її розуміння.

Мова — певно, найбільше досягнення людини як виду. Як зазначає Джон Серль, щойно вона з’явилася, люди якось між собою домовилися, як позначати, характеризувати й класифікувати навколишній світ. Ці домовленості згодом стали основою для всіх інших домовленостей у суспільстві. Суспільний договір Руссо — не перший договір у людському суспільстві. Принаймні, це не той суспільний договір, який він собі уявляв. Мова первинна. З іншого боку, мова — це не єдине джерело суспільних цінностей. Традиції і біологія також відіграють важливу позалінгвістичну роль. Суспільні цінності передаються здебільшого без мови.

Біолог Едвард Осборн Вілсон* і його послідовники доводять, що деякі наші цінності випливають з нашої біології як приматів і фізіологічних істот. Наша потреба в спілкуванні, їжі, необхідність покривати тіло одягом, мати притулок і багато інших потреб зумовлені нашою біологією.

*Джон Серль — американський філософ, критик когнітивної психології і теорій сильного штучного інтелекту.

*Едвард Осборн Вілсон — американський біолог і засновник соціобіології, критик свободи волі. Висуває теорії, що поведінка живих істот, навіть людей, є результатом впливу спадковості, екологічних стимулів чи минулого досвіду.

Відмінність цінностей випливає з особистісних, сімейних чи культурних традицій. Схильність до ліні — яскравий тому приклад. Деякі люди обожнюють лежати на дивані, їсти жирну їжу й дивитися телевізор, особливо кулінарні канали. Це шкідливо для здоров’я. Однак є люди, які отримують від цього задоволення. Чому? Дещо залежить від біологічних аспектів. Вочевидь, наші смакові рецептори обожнюють текстуру й смак жирної їжі (як-от чипсів з бобовим соусом), наші тіла схильні заощаджувати енергію (тому нас вабить м’який диван), а наш розум полюбляє сенсорну стимуляцію (чоловіки люблять ганятися за м’ячем, жінки — походжати в бікіні, нам подобається милуватися безкраїм відкритим простором чи новим творінням Емеріля Лагассе*).

Однак пояснення такої небажаної поведінки не тільки біологічне. Зрештою, не всі люди нероби. Так чому одні задовольняють свої біологічні потреби, вдаючись до ледарства, тоді як інші задовольняють свої потреби в інший, більш здоровий, спосіб? Такі типи поведінки людина переймає не через мову — швидше вона набуває їх у сім’ї чи певній соціальній групі.

*Емеріль Лагассе — американський шеф-повар, ресторатор і телеведучий.

Схильність до ліні — лише один з-поміж багатьох прикладів вивчення культурних цінностей поза мовою. Такі конкретні цінності, разом із суто біологічними, — притулок, одяг, їжа чи здоров’я, — утворюють цілісну картину мови й культури і формують смисли, за допомогою яких ми інтерпретуємо світ і говоримо про нього. Ми часто думаємо, що наші цінності й те, як ми про них говоримо, — цілком «природні», але це не так. Значною мірою вони залежать від того, у якому суспільстві й у якій культурі нам випало народитися.

Піраха часто дозволяють собакам ласувати їжею зі своїх тарілок, поки вони ще їдять самі. Хтось подумає, що це бридко, але є і ті, хто вважає, що це добре. Я не їм разом із собаками. Я годую свою собаку з рук й інколи можу забути їх помити й піти їсти сам. Але це максимум, який я можу допустити. Я знаю людей, які дозволяють своїм собакам вилизувати їхні тарілки, бо вони впевнені, що посудомийка все це стерилізує. Однак я б не дозволив своїй собаці сидіти біля мене і їсти в мене з тарілки.

Я не хотів би їсти з однієї тарілки із собакою, адже я вірю в існування бактерій, які можуть спричинити низку захворювань. З іншого боку, в мене немає прямих доказів, які могли би підтвердити існування бактерій. Я не впевнений, чи зможу довести комусь, що бактерії справді існують і мають певні властивості. Однак я вірю в їх існування, оскільки знання про них і про зв’язок між ними та певними захворюваннями — це продукт моєї культури. Я не знаю, чи можна заразитися чимось від собаки. Але я боюся мікробів — і це продукт моєї культури, — тому ідея їсти із собакою з однієї тарілки, як на мене, така собі.

Піраха, як і багато інших людей у різних куточках світу, не вірять в існування мікробів, тому спокійно дозволяють своїм собакам їсти з ними з однієї тарілки. Собаки — це їхні союзники в боротьбі за виживання в джунглях, і вони їх дуже люблять. Піраха не вірять в існування мікробів, тож не гидують ділити з ними тарілку.

Звичайно, лінгвісти знають про такі речі. Як і антропологи, психологи, філософи й інші науковці. Все, що я сказав про мову й культурні цінності, не є чимось новим. Але я і сам цього не усвідомлював — аж до розмови з Й-а-гóáпаті про салат.

Як ми вже знаємо, піраха цінують безпосередній досвід і спостереження. Вони мені чимось нагадують людей зі штату Міссурі з їхнім настроєм «а ну ж бо покажи мені». Однак піраха не лише дотримуються принципу «побачити — це повірити», а й «повірити — це побачити». Якщо ви хочете щось розповісти піраха, вони неодмінно поцікавляться, як ви про це дізналися. Й особливо вони цікавитимуться, чи є у вас прямі докази на підтвердження ваших слів.

Оскільки для піраха духи й сни — це факти безпосереднього досвіду, вони часто про них говорять. Розмова про духів не є розмовою про фантастичне, для них це реальні події. Принцип безпосередності досвіду дає змогу зрозуміти духовне життя піраха: вони вірять, що бачать духів, про яких говорять. І вони справді їх бачать, справді в них вірять, справді про них говорять.

Стів Шелдон якось записав переказ сну одного з піраха. В ньому немає нічого особливого. Піраха не надають містичного значення своїм снам. Для них це такий же досвід, як і дійсність, однак він може бути прожити й у місцях поза річкою Маїсі, за «межами» їхнього світу, або міґí.

А сьогодні о 17:00 разом із видавництвом ArtHuss ми проведемо онлайн-обговорення та презентацію книжки Даніела Еверета «Не спи, кругом змії».

Спікери — відповідальний редактор видання, кандидат філософських наук Михайло Кольцов та мовознавиця, викладачка Києво-Могилянської академії Катерина Близнюк.

Для участі зареєструйтеся через гугл-форму. До зустрічі