Історії випускників: Валерія В. Растет

Про шлях до письменництва

 
Ще з молодших класів мені більш-менш легко давалися шкільні твори. Згодом саме через це я пішла на журналістику, бо хотіла писати про людей і для людей.
 
Навернення в прозу було спонтанним: у голові почали виринати окремі ідеї, сцени. Списувала зошити, працюючи по 8−9 годин. Пішла до Litosvita, коли збагнула, що мені бракує навичок.
 
Читаючи новини, постійно сумнівалася, чи комусь усе це треба, але заспокоювала себе тим, що, якщо завтра не настане, я хоча б займаюся тим, до чого лежить душа.
 

Про авторів, які вплинули найбільше

 
Кожний автор та авторка, яких я читала, лишили на мені свій відбиток. Найбільше на мене, мабуть, вплинули цикли Кассандри Клер та Террі Гудкайнда. Пізніше додалися Джордж Мартін та Хадзіме Ісаяма. Вони пробудили в мені любов до деталей, через що я тепер маю втричі більше роботи. Не останню роль відіграли «Лісова пісня» Лесі Українки та «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського. Саме завдяки їм я обожнюю працювати з міфологічним елементом та олюдненням природи.
 
Серед іншого — Джейн Остін «Гордість і упередження», Стівен Кінг «Сяйво», Жозе Сарамаґо «Смерть бере відпустку», Деніел Кіз «Квіти для Елджернона», Вільям Сомерсет Моем «Розмальована вуаль», Карлос Руїс Сафон серія «Цвинтар забутих книжок», Аньєс Мартен-Люган «Щасливі люди читають книжки й п’ють каву», оповідання Штефана Цвайґа та Говарда Філіпса Лавкрафта, а також різний нонфікшн.
 
Соромно зізнатися, але сучасну українську літературу почала повноцінно відкривати лише нещодавно, хоча навіть так мене вже надихнули Софія Андрухович, Володимир Аренєв, Ірина Грабовська, Світлана Тараторіна, Наталія Матолінець, Ростислав Семків, Олена Пшенична, Світлана Кострикіна, Людмила Колб та Катерина Самойленко.
 

Про роботу над рукописом«Поклик» із циклу «Червоних лисиць»

 
Усе почалося з кількох розрізнених сцен, скоріше жартівливих і геть несерйозних. Мені просто було цікаво зіштовхувати протилежних персонажів і споглядати, як вони себе поведуть. Однак згодом ці сцени зв’язалися між собою. Почали з’являтися питання типу: навіщо героїня це робить, хто вона взагалі, чому цей герой так повівся, чому ось той її опікає? Історія набрала обертів, жарти перейшли в драму, довелося переписувати половину епізодів, щоб додати глибини.
 
А ще виринула купа деталей, які треба було провести через текст і закріпити на потрібних місцях на майбутнє. Одна книга перетворилася на трилогію, а згодом на семикнижжя. Якщо чесно, я досі в шоці, що то все якось укладається в моїй голові без детальних нотаток.

Фото з особистого профілю у Instagram

Валерія В. Растет на випускному «Річної програми письменницької майстерності» Litosvita

Про письменницьку рутину

 
Я обожнюю писати в потоці. Частіше в другій половині дня, кілька годин підряд і обов’язково, щоб ніхто мене не займав, бо можу й руку відкусити. Інколи пишу з нуля, але частіше продумую сцену напередодні перед сном. Єдина біда з останнім варіантом, коли прокидаєшся, здебільшого не пам’ятаєш реплік. Лишається лише посекундне розкадрування, яке треба словесно наповнювати наново.
 
Тільки не думайте, що потоки натхнення — звичне явище для мене. Набагато частіше все значно банальніше: доводиться відкривати файл, збирати себе до купи й видушувати слова по краплині. До того ж натхнення виснажується і потребує перезарядження, інколи досить тривалого.
 
Планування для мене не працює. Жодної наперед визначеної кількості днів роботи, сторінок, розділів, поділу на акти. Я слідую за своїми героями, тож деякі сюжетні повороти, рішення і деталі з’являються прямо в процесі й не рідко впливають на все, що було написано до того. Історію пишу від початку до кінця і ніяк інакше. Додаткові розділи можуть з’являтися опісля, коли на готовій чернетці розумію, що важливому другорядному персонажу бракує екранного часу або ж якась із таємниць не висвітлена з іншого боку.
 
Ще із цікавого — зачитування в голос у ролях. Роблю це не тільки, аби зрозуміти, де втрачається динаміка через ускладнення речень, а і для того, щоб відчути героїв. Сміх, істерики, сльози, гнів — якщо я проживаю ці емоції і реакції, то розумію, що сцена працює, як треба. Якщо ж ні, то: «Валеріє, це дурня, давай наново».
 

Про вибір жанру

 
З дитинства мене захоплювало містичне й фантастичне. Я читала, дивилася, грала в усе, що траплялося під руку. Однак досвідів більшало, і я зненацька з негрального персонажа перетворилася на барда, який спостерігає за новими подіями, запам’ятовує те все й переспівує.
 
І як би друзі не переконували написати про щось життєве, бо в мене виходить, усе було вирішено ще до того, як я це усвідомила.
 
Життєве я спостерігаю щодня, а ось фантастика — єдиний жанр, який дає змогу реалізувати всю повноту моєї фантазії.
 

Про вплив Річної програми Litosvita

 
Я прийшла на Річну програму аматоркою, а вийшла людиною, що за кілька місяців опісля підписала договір на видання першої книги. Гадаю, це щось та і значить.
 
Насправді коли я розпочинала навчання, у мене вже був на руках рукопис. Клішований, сирий, з персонажами, що вибивалися з характерів. Тож важко переоцінити всю цінність лекцій та практичних, завдяки яким я краще зрозуміла правила гри та й узагалі відкрила для себе чимало тонкощів літературного процесу. Також неймовірно значущими для мене стали поради надзвичайно чуйної кураторки Богдани Романцової, яка підтримувала, скеровувала й надихала допрацьовувати до ідеалу кожну божу деталь.
 
А ще Річна — це входження в письменницьку спільноту. Було класно знайти однодумців, вести обговорення, обмінюватися енергією. Коли бачу чергове передзамовлення і розумію, що знаю автора/ку, мені стає дуже тепло. Я пишаюся, що навчалася з такими талановитими людьми.
 

 

Валерія В. Растет на випускному «Річної програми письменницької майстерності» Litosvita

Про видання першої книги

 
Видавництво «Віхола» знайшло мене ще до того, як у моїй голові сформувалася думка, що Річна програма закінчилася. Вони повірили в мене, підтримували на всіх етапах виробничого процесу. Для дебютанта про теплішу атмосферу годі і мріяти.
 
За збережені нерви окрема подяка співзасновниці «Віхоли» Наталії Шнир та редакторці Галині Сапожниковій, з якою ми на пальцях робили розрахунки солей і шукали нові милозвучні відповідники для слів, які не властиві українській мові. І хоча часом було дуже складно як психологічно, так і фізично, я нічого не змінила б. Я задоволена результатом. До того ж емоції, які отримують читачі, а через них і я, варті всіх недоспаних ночей.
 

Про вплив великої війни на творчість

 
Спершу був ступор і страх. У голові досі на повторі лунають слова тата: «Почалося». Я писала вірші, сповнені болю та злості, і навіть дивитися не могла на рукопис, що вже був написаний десь наполовину. За кілька місяців усе-таки пересилила себе. Текст став пластиром, який тримав на місці мою кукуху. Я не знала, навіщо це роблю, кому воно треба, чи є в цьому хоч якийсь сенс, але продовжувала. Навіть із ліхтариком та свічками під час блекаутів.
 
Війна принесла в історію більше жорстокості, зрад, неправильних рішень та смерті, зокрема втрати близьких, з якою неможливо змиритися. Не дарма ж один із зовнішніх конфліктів — це полювання на надприродних створінь просто тому, що вони володіють чаром, хоча то й не набута здатність, а невіддільна частина їхнього єства: вони родилися такими. Та навіть із підвищенням градуса негативу в мене все одно не вийшло темне фентезі. Я завжди лишатиму у своїх текстах світло й надію, бо для мене навіть найтемніша ніч обов’язково закінчується світанком.
 

Поради авторам-початківцям

 
Записуйте ідеї. Навіть посеред ночі. «Та я не забуду, прокинуся, запишу» — не працює. Перевірено на собі. Неодноразово.
 
Пишіть. Багато. Граючись із реченнями, формою, шукаючи свої підходи, користуючись словниками. Так формується стиль і відточується майстерність володіння словом.
 
Читайте. Свій жанр само собою, але інші також. Це не лише збільшує словниковий запас і розвиває фантазію, а ще і вчить вас нових підходів у написанні.
 
Дивіться фільми, щоб розвивати бачення і додавати в текст кінематографічності, а ще грайте в ігри з глибоко пропрацьованим сюжетом — допомагає в конструюванні світу та персонажів.
 
Навчайтеся письменницької майстерності. Письменницькі навички як м’язи, їх постійно треба качати. Litosvita вам у поміч. І не забувайте про професійну літературу, вона також підкидає рішення.
 
Спостерігайте за природою, містом, людьми навколо. Жести, міміка, одяг, звички, емоційні реакції — кожна небанальна деталь зробить ваш світ живішим та унікальнішим.
 
Виділіть час на письмо. Якщо не кожний день, то пишіть хоча б кілька разів на тиждень. І не зациклюйтеся на цифрах типу «мені треба написати тисячу слів». Пишіть у своєму темпі. Маленькі кроки ведуть до великої мети. А якщо геть не пишеться, не змушуйте себе, із цього нічого хорошого зазвичай не виходить, краще перепочиньте.
 
І головне — не здавайтеся! Якщо вже почали писати, отже, ваш текст комусь у цьому світі дуже треба.
 

Про фентезі «Поклик» із циклу «Червоних лисиць»

 
Лисиця живе на межі двох світів — людського та надприродного. Вона людина, яка спеціалізується на запечатуванні могил. Звичайна робота, коли поруч з тобою в одному місті живуть відьми, вампіри, перевертні, а мертві періодично повертаються з того світу, аби полювати на живих. І все було б добре, якби одне з таких звичайних завдань не пішло не за планом. Стікаючи кровʼю, дівчина натикається на вампіра, який чомусь рятує її від переслідувачів, замість того щоб полишити помирати. Та зрештою порятунок обертається кошмаром — дивні сни починають переслідувати Лисицю. Її отруїли? Причарували? Що з нею не так і чи можна довіряти чоловіку, який пʼє кров живих?
 
Придбати книжку можна на сайті видавництва.
 
Якщо ви також мрієте перетворити свою ідею на рукопис, заглибитись у книжкову сферу, запрошуємо вас до спільноти Litosvita!
 
Шукайте найближчі курси та лекції на нашому сайті.