Історії випускників: Роман Голубовський

Про шлях до письменництва

Я починав ще в дитинстві. Це були науково-фантастичні або гумористичні романи 24 аркушів завдовжки (наскільки давала змогу розігнатись уяві товщина зошита) та навіть комікси. У старшій школі я обмірковував покупку друкарської машинки, яка мала б мене перетворити на серйозного письменника. Але однокласник мене переконував, що письменники зараз працюють за компʼютерами. Тож я поступив на компʼютерну інженерію, аби батьки купили мені компʼютер.

Серйозніше повернувся до письма вже у свої 30-ті роки. Десь у цей час дуже вчасно зʼявилась і Litosvita, яка дала змогу поповнити теоретичні й прикладні знання, яких бракувало. Але за роботою та особистим життям написання книжки завжди відкладалося на потім. Аж до 2022 року, коли стало зрозуміло, що потім може й зовсім не настати. Тож коли постали екзистенційні питання, моє письменницьке єство вийшло на сцену.

Про авторів, які вплинули найбільше

У мене були різні періоди. У підлітковій ері це була наукова фантастика, у студентські роки захопився сучасною українською літературою — Андруховичем, Забужко, Іздриком, Жаданом, яких ніжно люблю та які впливають і досі. Далі було захоплення класикою, яке триває донині, а також, як-то кажуть, високою полицею, нобелівськими лауреатами тощо. Ну й нонфікшн різний. Останні кілька років свідомо взявся розширювати свій читацький світогляд і перейшов до фентезі, коміксів, детективів, також надолужую українську класику.

Якщо казати про авторів, то, крім вищевказаних сучасних українських, для мене важливі: Кафка, Фолкнер, Пруст, Фаулз, Кортасар, Рушді, Ґейман, Докінз і Бартелмі. І ще окремо додам Хвильового — він повернув мені бажання писати.

Але окрім літератури, я люблю кіно, тож додав би таких людей як: Лінч, Тарантіно, Фон Трієр, Нолан. З комедії — це Роуен Аткінсон, Джим Керрі й чуваки з Монті Пайтон.

Про збірку оповідань «З нами житиме еласмотерій» та вплив медіа UaReview

У збірці 21 оповідання — і в кожного з них цікава історія створення. Це відбувалося доволі схоже із тим, як зʼявляються ідеї для «новин» UaReview, й одночасно зовсім не так. На сатиричні новини зазвичай надихає якийсь реальний інфопривід або гаряча новинна тематика. Щоправда, й актуальність такі новини втрачають швидко. Натомість на ідеї для оповідань надихають глобальніші явища або більш довготривалі тенденції. Для літератури ідея повинна бути такою, яка б не втратила актуальність хоча б кілька років, а в ідеалі вічність.

Також стараюсь, щоб у кожному оповіданні, окрім проговорення певної проблематики, обовʼязково був базовий набір, за що люди люблять читати — цікавий сюжет, динаміка між персонажами, змістовні діалоги тощо. Ну й так, у мене має бути гумор, часто абсурдний — це моє. І це пішло ще з UaReview.

Про стиль роботи

Мої думки й ідеї наразі так працюють — у короткій формі. Це мій природний літературний стан. Хоча навіть тут деякі оповідання є довшими, ніж я очікував. Можливо, колись я дійду й до чогось довгого, але поки оповідання — це ідеальна для мене форма.

Також ми маємо приклади Едгара Аллана По, Василя Стефаника, Хорхе Луїса Борхеса, Григора Тютюнника чи Еліс Манро, які цілком успішно побудували свою письменницьку карʼєру на короткій формі. Хто зна, можливо, і я піду їхніми стопами.

Про видання в антології «Переступи»

Те, що моє оповідання «Чоловік, який впав із верхньої полиці» оцінили такі авторитетні люди, як Ганна Улюра, Ростислав Семків і Богдана Романцова та відібрали до антології, додало впевненості. Я все ж початківець, а відтак потребую схвалення, особливо від людей літератури, думки яких мені цінні. Це й був той момент. Крім того, «Переступи» стали першою книжкою, де було опубліковано мій текст — вона вийшла до мого видання «З нами житиме еласмотерій».

Роман Голубовський на презентації антології сучасної прози «Переступи».

Про творчий процес

Ідеї зазвичай зʼявляються не тоді, коли сиджу й пишу. Це стається на прогулянці, перед сном, у душі, під час розмови з кимось, навіть за кермом. Найважливіше в цей час для мене — занотувати ідею в нотатник, байдуже, хороша вона чи ні. Я використовую для цього стандартні нотатки в телефоні. А коли маю виділений час для роботи над текстами, то переглядаю ці нотатки й найцікавіші беру в роботу. Буває й інакше, що ідея, яка зʼявилася, заповнює всі мої думки, коли я ходжу й обмірковую її, не можу викинути з голови. У цьому разі я намагаюся сісти якомога швидше — ввечері або на вихідних — і перетворити цю надокучливу ідею на оповідання.

Але загалом я пишу доволі довго. Я занотовував час, який у мене пішов на написання книги, оскільки зосередження на часі, а не на результаті, допомагало не розчаровуватись у своїй ефективності. І завдяки цьому я знаю, що на написання моїх 208 сторінок книжки в мене пішло орієнтовно 375 годин часу. Це, звісно, без обмірковування ідей, суто робота перед клавіатурою, не включаючи редактуру.

І ще щодо часу на написання. Я писав вечорами, вихідними, а також спеціально взятими для цього відпустками: зачинявся вдома на 7 днів і лише те й робив, що писав, їв і спав. Раз такий тиждень вирішив провести в горах — 7 днів просидів у номері перед ноутбуком, гір майже не бачив. Але загалом така тривала зосереджена робота для мене була ефективною — раджу спробувати.

Про вплив Річної програми Litosvita

Це й теоретичні знання від лекторів, і мотивація через дедлайни, і зворотний звʼязок від кураторки. У мене це була неперевершена Богдана Романцова. Я не знаю, чи вистачило б мені самоорганізації самому написати цю книжку — без допомоги Litosvita. Тож я дуже вдячний Річній програмі. А ще це просто чудове проведення часу із класними людьми.

До того ж інші учасники програми потім виростуть, стануть потужними письменниками, а я зможу хвалитись, що це мої «одногрупники» і я пам’ятаю їхні перші невпевнені спроби. Хіба це не класно?

Про видання першої книги

Книжка вийшла у видавництві «Лабораторія». Не знаю, як мене витерпіли моя випускова редакторка Юлія Прядко й літературна редакторка Катерина Щадило. Я доволі прискіпливий до кожної деталі й тому іноді можу бути нестерпним. Власне, така вибагливість вимагає від мене дуже багато часу й зусиль на перечитування і перевірку всього по кілька разів. Водночас мені все ж пощастило працювати з хорошими професіоналами, до яких у мене була довіра — а це значить, що в частині рішень я міг покладатися на інших.

Однак за деякі місця в тексті, які свідомо мали бути такими, як я їх написав, доводилося боротися на кожному етапі, — редагування, корекції, верстки, — усі (кожен!) прагнули внести свої зміни. Щиро кажучи, я не впевнений, що десь у книзі зараз не причаївся сюрприз для мене. Не перечитував книжку після друку.

Я здав рукопис 1 січня (надсилав у новорічну ніч, поки сусіди гучно святкували), а готову книжку отримав на руки наприкінці травня. Отже, увесь виробничий процес зайняв менш ніж 5 місяців. І це доволі швидко. Але з іншої сторони ці 5 місяців були для мене фізично і психологічно дуже виснажливими. Хотів би я сказати, що наступного разу буде легше, але такої певності не маю.

Про вплив великої війни на творчість

Повномасштабна війна вплинула як на сам робочий процес, так і на теми, про які говорить те чи інше оповідання. Щодо першого, то це писання під час блекаутів або ж сидячи у ванній, поки ховаєшся разом із сином під час повітряної тривоги. Він грається, я пишу — бувало й таке.

А щодо самих оповідань, то хоч-не-хоч у частину із них пролазить переживання війни — чи буквально в тексті, чи бодай метафорично. Війна завжди поруч, завжди десь на фоні. Тож не чесно було б приховувати її існування в оповіданнях, деякі з них також будуть відображенням того часу, коли вони писалися.

Поради авторам-початківцям

Порадив би не спішити видаватись. А спершу потренуватись, розписатись. Я порівнюю свої оповідання, написані 2018 року з оповіданнями, написаними 2023. І різниця дуже відчутна: старі тексти мені здаються надто простими і плоскими, без достатньої глибини. Добре, що я не публікувався тоді.

Ще одна порада — завжди занотовувати свої ідеї. Власне це і відрізняє письменників від не письменників: ми хороші ідеї не забуваємо, а зберігаємо й перетворюємо на тексти.

І наостанок: варто цікавитися не лише літературою того жанру, у якому пишеш. Варто вивчати, як будується оповідь, не обмежуючись ні жанрами, ні літературою. Комікси, ігри, фільми, серіали. Та навіть послухати, як куратори виставок розповідають про художників і їхні картини — звідти можна почерпнути для себе багато цікавого, щоби потім використати у своїх текстах. Я, наприклад, люблю почитати американських постмодерністів і порозгадувати, чим вони подобаються літературознавцям (не читачам же!). І не цураюсь подивитися фільми Марвел чи стрічку (тільки не смійтесь) про Ґодзіллу й Конга — щоб зрозуміти, чим саме творцям вдається затягнути людей у кіно. Можна здобути несподівані інсайти.

Зрештою, оповідання про еласмотерія з’явилося після відвідин разом із сином тематичного парку динозаврів.

Про збірку оповідань «З нами житиме еласмотерій»

Обережно, ви потрапляєте на територію непізнаваного! Тут у квартирі мешкає доісторичний звір еласмотерій; люди, які падають з верхніх полиць, об’єднуються заради помсти; на яблуні проступає лик Божої Матері — ні, Ісуса! — а ні, все ж Божої Матері; на вечірці раптом трапляється страшне, смішне і геть нестерпне; персонажі на сторінках оживають, щоб тут же помирати.

Придбати книжку можна на сайті видавництва.

Річна програма письменницької майстерності стартує 1 жовтня. Це 12 місяців навчання, 160 годин корисного і прикладного контенту, 30 лекторів-практиків — топових українських авторів, видавців, редакторів.

Реєструйтеся!