Анатолій і Катерина Пітики — перекладачі, редактори, літературні та кінокритики, а також лектори Litosvita. Разом перекладали твори Стівена Кінґа, Френка Герберта, Рея Бредбері, Роджера Желязни, Джорджа Сороса та ін.

Ми запитали в Анатолія та Катерини про труднощі перекладу художньої літератури, найскладніший текст, з яким їм доводилося стикатися, та поради для перекладачів-початківців.

Ви багато працюєте з художньою літературою. Які основні труднощі ви б відокремили під час роботи з такими текстами?

Для кожного вони свої, багато чого від автора залежить: у всіх різний стиль та історії, до яких потрібно адаптуватися перекладачам. Один автор пересипає текст цитатами з хітів Чака Беррі й Елвіса Преслі, інший — кохається в хитромудрих граматичних структурах і довгих реченнях, а третій — шаленіє від ігор слів чи, навпаки, навмисне послуговується мінімумом виражальних засобів. Мабуть, у цьому й полягає один із найголовніших викликів, що стоять перед перекладачем, — допомогти автору увиразнити свій голос у новій для нього мові.

Чи була книга, яку вам було особливо важко перекладати?

Складно говорити про один-єдиний найважчий текст. Усі вони вміють виставляти пастки своїм перекладачам. Десь трапляється складна гра слів, десь — закручена граматична форма чи підступний сленг. Мабуть, наш фаворит за сукупністю ознак — роман Сюзанни Кларк «Джонатан Стрейндж та містер Норрелл», який ми перекладали разом із Богданом Стасюком. Стилізація під романи доби Регентства* від Джейн Остін, магічна історія про світ людей і фейрі* з багатошаровими алюзіями та естетичними вивертами — усе це потребувало клопіткої роботи й уважності до найдрібніших деталей.

*Доба Регентства — назва періоду в британській історії з 1811 до 1820 років. У цей час писали Джейн Остін, Вальтер Скотт, Джон Кітс.

*Фейрі — у фольклорі германських і кельтських народів (насамперед шотландців, ірландців і валлійців) загальне найменування надприродних істот.

Катерина та Анатолій Пітики

Які ваші улюблені переклади художньої літератури українською?

Це страшне запитання. Мабуть, страшніше тільки «Яка ваша улюблена книжка?». Коли читаєш роботи колег — і сучасників, і попередників — повсякчас знаходиш цікавинки, які хочеться виписати в нотатник. Комусь вдаються краще ігри слів, комусь — хитрі адаптації. Ми бачимо, скільки зусиль докладалося до створення такої краси, тому вибрати всього декілька книжок з усього розмаїття українського перекладу — mission impossible. А втім, наш топ такий:

🔸«Декамерон» Джованні Боккаччо в перекладі Миколи Лукаша.
🔸«У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста в перекладі Анатоля Перепаді.
🔸«Гіперіон» Дена Сіммонса в перекладі Богдана Стасюка.
🔸«Вартові» Алана Мура та Дейва Ґіббонса в перекладі Ярослави Стріхи.

Але цей перелік зовсім не є вичерпним. Кілька десятків розкішних текстів ми б іще точно могли підібрати.

Що б ви порадили прочитати чи подивитися перекладачам художньої літератури?

Ми б порадили перекладачам художньої літератури дивитися і читати 🙂 Перекладач — це губка. Він має всотувати все і скрізь, адже ніколи не знаєш, що й де знадобиться.

Читайте античну літературу, щоб виробити міфологічну базу. Класику, щоб упізнавати алюзії та розбиратися, як працюють хороші тексти. Сучасні бестселери, щоб розуміти поточні тренди. Скільки б ви не прочитали, цього все одно буде замало, тому постійний розвиток протягом усього життя — критична необхідність.

Закликаємо не забувати про теоретиків перекладу: Григорія Кочура, Миколу Лукаша, Максима Стріху, Умберто Еко та інших. Вони дисциплінують розум перекладачів і підказують, що ми робимо та навіщо.

P.S. А ще частіше ходіть у кіно: й український кінопрокат підтримаєте, і якесь влучне слівце вихопите для себе.

Ще більше корисної інформації від Анатолія і Катерини та інших лекторів ви зможете дізнатися на онлайн-курсі «Літературний переклад», що стартує вже 19 квітня. На учасників чекають 24 години лекцій і практичних занять від 7 професійних перекладачів.

Долучайтеся 💚