Історії випускників: Каріна Саварина

Про шлях до письменництва

Коли я була маленька, у нашій родині жила легенда про двоюрідну прабабусю, яка була справжньою відьмою. Вона тричі помирала, її душа виходила з тіла й поверталася, поки в стелі не зробили дірку, і вона змогла вилетіти. Мама пояснювала, що так помирають справжні відьми. Оскільки поряд не було кому передати ці знання, я уявляла, що успадкувала їх, і вигадувала, що можу передбачати майбутнє своїм подружкам. Тому в сім років передбачила дещо і для себе, що стану письменницею. Здається, це звучить дивно, але я завжди пам’ятала про це.
 

Про авторів, які вплинули найбільше

Я люблю «Останні історії» Ольги Токарчук. Коли втрачаю натхнення, звертаюся до «Олівії Кіттеридж» Елізабет Страут. Розблокувати зупинки в писанні допомагає «Здохни, коханий» Аріани Гарвіч та «Художниця тіла» Дона Делілло. З українських авторів я люблю Григора Тютюнника.
 

Про роботу над книгою «За маму, за тата»

Книга народжувалася рік. Після того, як я забрала рукопис про війну з видавництва, мене охопив ступор, який тривав дев’ять місяців. Я не могла написати жодного слова. Потім я записалась у дві школи — польську та Litosvita, щоб відчути землю під ногами. Так народилася ця книга, побудована на методі рескрипції — переписуванні сюжетів життя. Це стало ще однією сторінкою усвідомлень про те, хто я є і чого варта. Я найбільше пишаюсь тим, що продовжила писати.
 

Про робочу рутину

Це завжди по-різному. «Не вагітна» я писала за своїми щоденниками, які вела п’ять років. Це був роман, хоча сюжет я взяла із життя. Я написала його за шістдесят днів і ніколи не переписувала. Нещодавно в Польщі вийшов переклад цієї книги, і я дивуюсь, як я змогла так швидко її написати. «Мам» я писала для доньки, щоб вона зрозуміла, як ми її любили. Це було довго й дуже осмислено. У книзі про війну я провела 50 інтерв’ю з підписниками, що забирало багато часу — від 3 до 5 годин. Це був досвід осмислення чужого горя. «За маму, за тата» — це досить складна технічно робота, де я намагалася вийти за звичні рамки свого світогляду й письма.
 

Про процес видання книжки

Я знайшла видавця через пітчинг після завершення Річної програми Litosvita. Найбільша складність для мене полягала в тому, що треба було так детально розповідати про книгу до її публікації. Це наче показувати УЗД у соціальних мережах ненародженої дитини, і я б ніколи не опублікувала це.
 

Про вплив Річної програми Litosvita

Я прийшла до Litosvita за колом друзів у літературі та щоб вийти зі ступору. Але я зрозуміла, що насправді я інтровертка, хоч і пишу відверті книги. Тому навчання в Litosvita стало для мене більше шансом зрозуміти себе.
 

Про відгуки від читачів

Найбільша нагорода — це коли люди надсилають мені фотографії своїх усиновлених дітей і кажуть, що це сталося завдяки моїм книгам, де я розповідаю про зустріч із донькою.
 

Про вплив великої війни на творчість

Війна змінила не тільки людей в Україні, але й тих, хто живе за кордоном. Я відчула, що мені потрібен був дозвіл на писання. Я написала книгу про війну, але видавець попросив її переписати. Тому в новій книзі я пішла від цього на інший шлях.
 

Поради авторам-початківцям

Якщо хочете, щоб ваші книги продавалися, створіть блог у тіктоці і станьте популярними ще до виходу книги. Перегляньте, що видають ваші улюблені видавці та пишіть під когось. Але я, наприклад, пишу тільки те, що мені важливо. Мої книги знають усі, але не всі наважуються їх читати. І мене це не лякає. У кожного свій шлях.
 

Про книгу «За маму, за тата» 

Маленька Варя живе в сім’ї, де, попри наявність обох батьків, немає жодного дорослого. Варя шукає відчуття безпеки і знаходить дещо дуже схоже на нього — відчуття ситості. Так народжується ритуал, що зачаровує дівчинку на багато десятиліть. Попереду довгий шлях з помилковим ототожненням форми і змісту, їжі та любові.
 
Передзамовити книжку можна на сайті видавництва.

Якщо ви також хочете розповісти історію про те, що важливо для вас, запрошуємо на «Курс письменницької майстерності» від Litosvita.
 
Більше деталей про програму — на нашому сайті. Долучайтеся!