Історії випускників: Єлизавета Бурштин

Про шлях до письменництва

Нам із подругою, коли ми були малі, улітку було нудно, тому ми зідзвонювались і писали вірші. Під час уроків я також писала про все, що мені боліло: вірш, присвячений бутерброду, бо була голодна, своєму ліжкові, бо не висипалася… Далі — підлітковий період, дорослішання, проблем побільшало, тож я писала більше.

Про авторів, які вплинули найбільше

Тарас Прохасько, Генрік Ібсен, Григір Тютюнник, Юрій Іздрик. Особливе місце займає Ольга Кобилянська. «Valse Melancolique», «Людина», «Царівна», «Земля» — для мене як для жінки й письменниці ці тексти є дуже важливими.

Про ідеї для своїх історій 

Напевно, у першу чергу шукаю їх у собі й навколо себе. Написання книги — процес довготривалий, тож я намагаюся знайти щось таке, що мені цікаво буде досліджувати кожен день, у чому мені цікаво буде сумніватися та копирсатися, шукаючи відповіді.

Про письменницьку рутину

У мене складні стосунки з рутиною. Але маю приватний чат, де записую собі відеокружечки й кажу: «Ого, Ліза, ти сьогодні написала 500 слів, клас, іди спати». А ще маю активні нотатки в телефоні — записую туди все, що приходить до голови. Пишу щоденник. 

Про навчання в Litosvita

Річний курс допоміг наявністю дедлайнів, регулярними фідбеками від мого куратора, лекторів і лекторок (бо коли людина-професіонал каже тобі щось хороше, то формується позитивний досвід і внутрішній критик припиняє бути аж таким впевненим). І, звичайно, коло однодумців, бета-рідерство, підтримка й сам факт того, що я просто робила й менше аналізувала.

Про помилки початківців-письменників 

Відчуття «Я недостатньо…». Перевіряти Goodreads кожного дня. Після кожного некомплементарного відгуку думати, що писати далі, може, і не варто. Це все роблю я:) Але намагаюся не робити, і ви не робіть.

Найцікавіше й найскладніше під час видання першої книги

Найскладніше — дописати книгу та процес редагування! Найцікавіше — комунікація з видавництвом, робота над обкладинкою, листування з моєю випусковою редакторкою — це все було для мене прикладом чудової комунікації та дуже тішило. А ще, звичайно, відгуки читачів (їх можна віднести й до найцікавішого, і до найскладнішого).

Як життя в іншій країні вплинуло на ваші тексти

Перебуваючи за кордоном, мені дуже сильно хочеться писати про українське село.

Про вплив повномасштабного вторгнення

Тепер зовсім інший рівень рефлексії і художнього мислення. Це частина досвіду, і в усьому, що я пишу, ніби завжди присутні сум, почуття несправедливості, болю, втрати, але водночас через усе це обовʼязково має просочуватися щось хороше. Ніби постійна боротьба світла й темряви: і в реальності, і в собі, і в тексті.

Поради авторам-початківцям

Підписатися на Марка Лівіна:) Писати, записувати й мати коло однодумців. А також — збирати позитивний досвід, підтримувати себе, щоб внутрішній критик не мав такого впливового голосу. Довіряти собі, мати терпіння і бути сміливими.

Про книгу «Мене звати Дуся»

У селі, назву якого знають лише місцеві, горить сливове дерево і будинок, де колись жила велика родина. А в іншому з’являється Дуся — доросла дівчина з плюшевим драконом у руках, чорними руками та розгубленим поглядом. Вона не пам’ятає нічого про себе і не знає, де її дім. Але життя кожного, хто її зустріне, зміниться назавжди.

«Мене звати Дуся» — це історія про пошук себе, дому, власної пам’яті та любові. Про страхи, які ми несемо з дитинства, втрати й відчайдушне прагнення бути видимими. І про те, як іноді чужі люди стають найріднішими.

Придбати книжку можна на сайті видавництва.