Ярослава Стріха: «Переклад — це спосіб читати текст по-справжньому»

У матеріалі про тексти, які чинять опір, неможливість ідеального перекладу й тиху роботу, без якої не існувало б світової літератури.

Фото на обкладинці: Данило Павлов.

Початок перекладацького шляху

Перекладати Ярослава почала ще в ранньому підлітковому віці — олівцем у зошиті, для себе. У 12 років, прочитавши Гаррі Поттера, вона з неабиякою сміливістю зателефонувала видавцю Івану Малковичу й запропонувала зробити переклад. Малкович пояснив, що над текстом уже працюють, але запросив її як редакційну підтримку.

«Я безмежно вдячна панові Івану, що він із такою уважністю поставився до цієї абсолютно безумної пропозиції», — каже перекладачка.

Складності художнього перекладу

Ярослава виділяє три рівні складності художнього перекладу.

Перший — коли в одному тексті «дуже багато всього різного». Як приклад — комікс «Вартові» на 400 000 знаків, де кожен герой говорить по-своєму. 

Другий рівень — авторські неологізми і складна стилізація. Роман «Місто Боуган» ірландця Кевіна Баррі Ярослава описує так: «Морфологічно я бачу, де іменник, де прикметник — але не розумію жодного слова взагалі». Це постапокаліптична Ірландія, де на уламках старої культури виросла нова, перекручена. «Baby Jesus» там перетворився на народне «баба Джей», а в перекладі — «дитятко Ісус».

Третій рівень — мабуть, найпідступніший: коли автор свідомо робить те, чого перекладач усе життя вчився уникати. У романі Дона Делілло героїня в депресії існує у світі з «умовно кажучи, 50 слів» — самі тавтології, одноманітні речення, жодної синонімії. «Ти все життя вчишся якраз уникати такого — і тобі важко зробити текст, який побудований на тому, що ти вчишся не робити».

Перекладач — виконавець, а не співавтор

На питання про роль перекладача Ярослава відповідає метафорою з музики: перекладач — як піаніст, який виконує чужу композицію. Ноти написав Бах, але без виконавця твір залишається лише записом. Люди нерідко мають сильні вподобання щодо інтерпретацій — так само, як і щодо перекладів.

Співавторство? Ні, каже вона. Хоча визнає парадокс: «У перекладі Шекспіра немає жодного слова, написаного Шекспіром — це все написано перекладачем». Але агентність перекладача все одно менша за авторську. Він більше нагадує актора, який читає конкретну репліку — залежно від виконання вони можуть докорінно змінюватися.

Чи існує неперекладне?

Усе перекладається — просто з більшими чи меншими втратами. Справжні труднощі виникають там, де мова «вмонтована» у граматику або культуру, яких інша мова просто не має.

Приклад із граматики: англійське «He reads Shakespeare» може стати «він читав», «він прочитав», «він читнув», «він почитував» — і це не дрібниця. У «Волдені» Генрі Девіда Торо Ярослава так і не могла вирішити, герой «прийшов на озеро» одного разу чи «приходив» регулярно. Англійська цього розрізнення просто не робить.

Приклад із культури: англійський соціолект «old boy» миттєво сигналізує — приватна закрита школа, вищий клас, певне виховання. У перекладі цей контекст випадає.

А буває мовна гра, яку просто не відтвориш. «Don’t look a gift horse in the mouth» — нормальна ідіома. Але варто поміняти артиклі місцями: «Don’t look the gift horse in a mouth» — і кінь раптом стає моторошною багаторотою істотою. «Неперекладне, — каже лінгвіст Якобсон, якого Ярослава цитує без особливого задоволення, — це не те, що не можна сказати іншою мовою. Це те, чого ти не можеш не сказати, коли говориш своєю».

Примітки перекладача: коли пояснювати, а коли ні

Ставлення до приміток у Ярослави складне. Перша проблема — вони «окреслюють поле дозволеного незнання»: зважаючи, що пояснити, перекладач автоматично вирішує, що читач має знати сам. 

Друга проблема — прихована цитата без примітки — це простір для самостійного розпізнавання. Поставити примітку означає «взяти читача за руку й показати пальцем на приховану алюзію. Це як пояснювати анекдот». Але якщо ім’я маловідоме — навіть треба.

Є також третій тип приміток — коли автор просто помиляється. У книжці про відродження івриту автор на повному серйозі описує релігійну єврейську родину, яка подає на вечерю м’ясо й молоко разом. «М’ясо й молоко не можна їсти одночасно — це один з основних принципів юдейських харчових заборон». Тут Ярослава примітку поставила.

«Немає правильного підходу до приміток. Це кожен вирішує в кожному конкретному випадку».

Улюблені українські переклади

Перше місце — батька, Максима Стріхи, який переклав «Божественну комедію» Данте та «Кентерберійські оповіді» Чосера.

Із того, що цінує особисто: прозорий, лаконічний синтаксис — «бо це те, із чим я борюся, вичитуючи свої переклади». Це, наприклад, «Таємна вечеря» в перекладі Роксоляни Свято та «Історія світу в 100 предметах» Ніла Макґреґора в перекладі Антоніни Ящук.

«Емма» Джейн Остін у перекладі Анни Вовченко — старий текст, який не може звучати як сучасний, але водночас живий, уїдливий, іронічний. «Я просто в захваті, як вона балансує».

«Мабуть Естер» Каті Петровської в перекладі Юрка Прохаська — книжка з довгими важкими реченнями, де герой намацує втрачену родинну історію. Усі ці довготи збережено — і при цьому історія читається легко й органічно.

«Атлас хмар» Девіда Мітчелла в перекладі Катерини Дудки та Остапа Українця — стилізація доведена до рівня правопису: окремі шматки тексту написані желехівкою, західноукраїнським правописом початку XX століття.

Окрема вдячність перекладачам із рідкісних мов. Віталій Кривонос перекладає зі староісландської та сучасної ісландської — від «Едди» до Сйона.

Поради початківцям

Ринок зараз росте, прав накуплено багато, а перекладачів не вистачає. Тож приходьте, звертайтеся до видавництв, просіть тестовий переклад. «Усі дуже радіють підмозі».

Але треба розуміти специфіку: це фриланс без зовнішньої структури. Колег на курилці немає, після роботи за пивом не посидиш. Система підтримки не вбудована — її треба будувати самому. А якщо є проблеми з організацією чи депресивні розлади — це треба враховувати заздалегідь, бо фриланс їх не полегшує.

І ще: кожен знає, від чого відмовляється, коли горять дедлайни. Хтось їсть тільки чипси, хтось перестає виходити з дому. «Знайте, що для вас стає викликом — й організуйте це заздалегідь».

Ще одна нагода послухати Ярославу — курс «Літературний переклад», який стартує вже 15 квітня.

Деталі та реєстрація — за покликанням.