Уривок із книжки Сіда Філда «Кіносценарій: основи сценарного ремесла»
Книга «Кіносценарій» відомого американського теоретика Сіда Філда є класичним посібником для всіх, хто прагне опанувати мистецтво написання сценаріїв. Цей посібник вважається золотим стандартом індустрії в усьому світі, він надихнув чимало сценаристів на створення успішних творів кіно та телебачення.
Книжка вийшла у видавництві ArtHuss. Ми є партнерами видання, тож із промокодом litosvita отримуйте знижку 15% на всі книжки на сайті ArtHuss.
Ділимось уривком із видання, у якому автор більше розповідатиме про те, як писати сюжет.
Сюжет
Критики неодноразово визнавали фільм «Громадянин Кейн» Орсона Веллса за найкращий з коли-небудь знятих. З першого ж кадру візуально створюється психологічний портрет героя — Кейна: фільм відкривається з оповитого туманом кадру, і перше, що ми бачимо, — це високий дротяний паркан та ворота, увінчані великою літерою К. На задньому плані — величезний маєток, що самотньо височіє на пагорбі. Ми наближаємося й бачимо коробки та ящики з антикваріатом, витворами мистецтва і стародавніми артефактами, складеними повсюди. У просторих вольєрах живуть екзотичні тварини, а потім ми опиняємося всередині величезного замку, повного речей, але життя в ньому нема. Далі дуже великим планом бачимо чоловіка, відомого як Громадянин Кейн, коли він шепоче свої останні слова: «Трояндовий бутон». З його пальців випадає скляне преспап’є і розбивається, а ми бачимо сніг — перший спогад втраченого дитинства.

Кадр зі стрічки «Громадянин Кейн»
Історія починається як класичний детектив. Хто такий Чарльз Фостер Кейн? Ким він є? Що ще за «Трояндовий бутон»? Немов відповідаючи на ці запитання, відбувається перехід до напівтемного кінозалу, заповненого репортерами, що курять цигарки, й ми дивимося кадри кінохроніки з Чарльзом Фостером Кейном — грандіозною людиною, втіленням невгамовного апетиту та тотального надлишку.
Фільм монтував великий режисер Роберт Вайз: «Вестсайдська історія», «Звуки музики», «Канонерка» (The Sand Pebbles) — тільки деякі з його робіт. Він одного разу розповів мені, що Веллс спочатку зняв усі імітовані кадри тієї кінохроніки, а потім, щоб вони видавалися більш «справжніми», попросив Вайза зім’яти відзняту плівку і повозити нею по підлозі монтажної кімнати. Це надало тому епізодові в кінозалі автентичного, переконливого вигляду. Усе життя Кейна візуально відтворено менш ніж за хвилину зав’язки — за допомогою картинок, а не слів.
«Громадянин Кейн» — це справді історія, розказана за допомогою картинок, пошук прихованого сенсу життя Кейна, що обертається навколо останніх слів, які він вимовляє на смертному ложі. Я називаю її «емоційним детективом», адже пошук відповіді на питання, хто і що таке «Трояндовий бутон», допомагає нам розкрити таємницю життя Чарльза Фостера Кейна. Саме відповіді на це питання присвячений фільм. Це — сюжет сценарію.
Що потрібно для написання кіносценарію? Звісно, ідея, але ви не можете сісти за написання сценарію, маючи лише ідею. Ідея дуже важлива, але це не більше за розпливчасте уявлення. Вона не має ні деталей, ні глибини, ні виміру. Ні… щоб сісти за сценарій, вам потрібно щось більше, ніж просто ідея.
Вам потрібен сюжет, який дасть змогу втілити й екранізувати ідею. Сюжет визначається через дію та персонажа. Дія — це те, що відбувається в історії, а персонаж чи персонажка — це ті, про кого йдеться в історії.
Кожен сценарій має сюжет — це те, про що йдеться в історії.
Якщо згадати, що сценарій подібний до іменника, бо описує людину в певному місці, яка займається своїми справами, то можна зрозуміти, що людина — це головний персонаж, а її «справи» — це дія. Отже, коли ми говоримо про сюжет сценарію, то маємо на увазі дію та персонажа або персонажів.
Кожен кіносценарій покликаний перенести на екран дію і персонажів. Ви, як сценаристи, повинні знати, про кого ваш фільм і що з тим героєм чи героїнею відбувається. Це основний принцип написання не лише сценаріїв, а й усіх інших текстів.
Лише наприкінці «Громадянина Кейна», після його смерті (а саме тут і починається історія), коли впорядковують склади з тим, що здається нескінченним нагромадженням мотлоху — антикваріат, меблі, різні дрібниці в незакритих ящиках, — ми нарешті розуміємо, що то за «бутон». Коли камера переміщується в темний кут, ми бачимо величезну купу іграшок, картин і статуеток. Камера продовжує повільно оглядати володіння Кейна, поки не досягає величезної печі. Робітники кидають у полум’я різні речі. Один із предметів — санчата… ті самі, на яких Кейн катався в дитинстві у Колорадо. Їх кидають у вогонь, камера наближається, і коли санчата загоряються, на них видно напис: «Трояндовий бутон».
Лише тоді ми згадуємо, що коли містер Тетчер, розпорядник майна головного героя, вперше побачив Кейна — а він тоді був хлопчиком років десяти, — юний Чарльз спускався з пагорба на санчатах. Це емоційно захопливий момент, що символізує втрачене дитинство, яке Кейн шукатиме все своє життя, але так і не знайде. Ми виходимо з величезного маєтку, над яким у нічному небі в’ється дим від втраченої молодості Кейна. Фільм закінчується тим самим кадром залізної огорожі, який відкриває історію. «Я був з ним від самого початку, — каже містер Бернстайн у фільмі, і додає: — Цей чоловік, містер Кейн, втратив усе, що мав». Це один із найвеличніших моментів в історії кіно.
Якщо ви хочете написати сценарій, про що він буде? І про кого? «Громадянин Кейн» починається з пошуку, що означають останні слова померлого, і закінчується розкриттям таємниці всього його життя. Пошуки відповіді є наративним стрижнем, емоційною наскрізною ниткою, на яку нанизаний фільм.
Чи знаєте ви сюжет свого сценарію? Він про що? І про кого? Чи можете ви висловити це кількома реченнями? Припустімо, ви визначилися, що хочете розповісти історію про двох жінок, які вчиняють злочин за злочином. А чи знаєте ви, хто ці дві жінки? Де народилися? Яке їхнє минуле? І які конкретно злочини вони скоїли? І чому? Чи знаєте ви, що з ними сталося наприкінці? Дайте відповіді на ці запитання, і тоді у вас буде достатньо інформації для написання сценарію — ви працюватимете з можливістю вибору, впевненістю та убезпеченістю. Якщо ви знаєте, що робите, то зможете віднайти найкращий спосіб це зробити.
Визначитися із сюжетом — це відправна точка написання кіносценарію. І не морочте собі голову: сюжет є у кожного сценарію. «Останній самурай» (Джон Лоґан) розповідає про озлобленого найманця часів Громадянської війни (Том Круз), який подорожує до Японії і врешті-решт змінюється під впливом людей, які спочатку були його ворогами, — банди самураїв-воїнів. Головний персонаж тут — найманець часів Громадянської війни, а дія — те, як він трансформується в думках, словах і вчинках, що дає змогу героєві відновити почуття власної гідності, яке він втратив після закінчення війни. Утім, це лише те, про що фільм на поверхні. На глибшому рівні він розповідає про те, як американський військовий радник вчиться втілювати чесноти честі та вірності.
«Холодна гора» розповідає про повернення Інмана додому — в місто, де він жив до війни, до своєї коханої Ади. Але на глибшому, більш емоційному рівні ця історія про місце в серці, місце, наповнене любов’ю та сенсом, місце, яке було священним до початку воєнних дій і до того, як люди почали вбивати в ім’я політичної «коректності», місце, яке сприймало цей великий дар життя як належне — до того як наші почуття і моральні норми почали руйнуватися в прірві війни.
«Бонні і Клайд» (Девід Ньюман і Роберт Бентон) — історія про Клайда Берроу та його банду, яка грабувала банки на Середньому Заході під час Великої депресії, і про те, як грабіжники зазнали краху наприкінці. Дія і персонажі. Важливо виокремити вашу узагальнену ідею в конкретний драматургічний задум. І це стає відправною точкою вашого сценарію.

Кадр зі стрічки «Бонні і Клайд»
Знову ж таки, кожна історія має певний початок, середину і кінець. У «Бонні і Клайді» початок — це опис зустрічі Бонні (Фей Даневей) і Клайда (Воррен Бітті) та формування їхньої банди. В середині вони грабують кілька банків і за ними полює поліція. А кінець — це коли суспільство затиснуло їх у глухий кут і вбило. Зав’язка, Конфлікт і Розв’язка.
Коли ви можете сформулювати свій сюжет у кількох реченнях, спираючись на дію та персонажів, це означає, що ви вже готові далі розвивати елементи структури та історії. Можливо, вам знадобиться кілька сторінок вільного асоціативного письма, перш ніж ви почнете розуміти основні моменти та зведете складну сюжетну лінію до одного-двох простих речень. Не турбуйтеся про це. Просто працюйте в цьому напрямі — й зрештою ви зможете чітко й лаконічно сформулювати ідею своєї історії.
Знати, про що ви пишете, абсолютно необхідно, коли ви заглиблюєтесь у дію та персонажів. Бо якщо ви не знаєте, про що ваша історія, то хто знає? Читач? Глядачка? Якщо ви самі не знаєте, про що пишете, — то звідки очікування, що це побачить хтось інший? Сценаристи завжди повинні робити вибір і відповідати за визначення драматичного втілення історії. Вибір і відповідальність — ці слова лунатимуть рефреном упродовж усієї моєї книги. Кожне творче рішення має ухвалюватися за вибором, а не через необхідність. Якщо ваш персонаж виходить із банку, це одна історія. Якщо він вибігає з банку — зовсім інша.
Раз у раз може ставатися так, що вам кортить сісти й почати писати сценарій, але насправді ви не знаєте, про що його писати. Тож ви шукаєте сюжет. Просто знайте, що коли ви шукаєте свій сюжет — ваш сюжет шукає вас. Ви знайдетеся десь і колись — можливо, тоді, коли ви найменше цього очікуватимете. Чи увійти у двері, що відкриваються при цьому — ваш вибір.
Про що або про кого ви хочете написати? Про персонажа? Про певну емоційну ситуацію? Досвід, через який пройшли ви або хтось із ваших близьких? Чимало людей вже мають ідеї, які вони хочуть перетворити на сценарій. Інші не мають. Отже, як шукати сюжет?
Сюжет для кіно може народитися з якоїсь підказки в газеті чи телевізійних новинах або з випадку, що стався з кимось із друзів чи родичів. «Піаніст» (Рон Гарвуд, за мемуарами Владислава Шпільмана) — це фільм про виживання, заснований на записах людини, яка пережила Голокост, але водночас він відображає дитинство режисера Романа Поланскі. Стрічка «Врятувати рядового Раяна» (Роберт Родат) заснована на реальному випадку, що стався під час Другої світової війни. У фільмі «Родина Тененбаумів» (Вес Андерсон та Овен Вілсон) сюжет оповідає про те, як дисфункціональна сім’я намагається впоратися з невдачами і досягти прощення. «Собачий полудень» (Френк Пірсон) був газетною статтею перед тим, як стати стрічкою.
Перед тим як написати «Китайський квартал», Роберт Таун одного разу сказав мені, що хотів створити детективну історію в стилі Реймонда Чендлера. Матеріал для «Китайського кварталу» він знайшов через скандал зі зловживаннями у водному господарстві Лос-Анджелеса, про який прочитав у старій газеті — і використав той скандал в долині Овенс як тло для своєї детективної історії. Фільм «Шампунь» (Роберт Таун і Воррен Бітті) виріс із кількох випадків життя відомого голлівудського перукаря. «Співучасник» (Стюарт Бітті) зародився під час розмови письменника з водієм таксі. «Таксист» (Пол Шрейдер) — це історія про самотність водія таксі в Нью-Йорку. «Бонні і Клайд», «Буч Кессіді і Санденс Кід» (Вільям Ґолдман) та «Вся президентська рать» (Вільям Ґолдман) виросли з реальних людей у реальних ситуаціях. Ваш сюжет знайде вас — треба тільки відкритися. Це дуже просто. Довіртеся собі. Просто почніть видивлятися навколо дію і персонажів.

Кадр зі стрічки «Китайський квартал»
Коли ви можете лаконічно висловити свій задум, спираючись на дії та персонажів (в моїй історії йдеться про цю людину, в цьому місці, яка робить свою «справу»), це початок підготовки кіносценарію.
Наступний крок — розвиток сюжету. Вам треба конкретніше розкрити дію та поглибити персонажа чи персонажку, збагачуючи сюжетну лінію та зосереджуючи увагу на деталях. Збирайте матеріал у будь-який спосіб. Це завжди піде вам на користь.
Протягом багатьох років я спілкувався з багатьма людьми, яких цікавила цінність — чи необхідність — проведення досліджень. Початком моєї кінокар’єри були документальні фільми для Девіда Л. Волпера, такі шоу, як: «Біографія» (з Майком Воллесом, лауреатом премії Пібоді), «Голлівуд і зірки», матеріали для National Geographic, «Чоловіки в кризі», деякі окремі фільми з Жаком Кусто та багато інших. Саме під час роботи на Волпера я зрозумів цінність досліджень. Вони стали невіддільною частиною мого письменницького та викладацького досвіду.
У кожному шоу, з яким я коли-небудь був пов’язаний як сценарист, режисер, продюсер чи дослідник, я починав процес із того, що дізнавався якомога більше про тему. Я вважаю, що дослідження є абсолютно необхідними. Будь-яке письменництво передбачає дослідження, а дослідження означає збір інформації. Пам’ятайте, що найскладніше у написанні — це знати, про що ти пишеш.
Проводячи дослідження — чи то з письмових джерел, таких як книги, журнали чи газети, чи то через особисте спілкування з людьми — ви отримуєте інформацію. Зібрана інформація дає змогу вам діяти з позиції активного вибору, впевненості та відповідальності. Ви можете використати частину віднайденого матеріалу, весь матеріал або не використати його зовсім — це ваш вибір, продиктований умовами історії. Відмова від використання матеріалу через те, що у вас його немає, не залишає вам жодного вибору, і такий підхід буде працювати проти вас та вашої історії.
Занадто багато людей починають писати свої тексти, маючи в голові лише розпливчасту, напівсформовану ідею. Це працює десь на тридцять сторінок, а потім розвалюється. Ви не знаєте, що буде далі, що робити, куди йти — і в підсумку злитеся, розгублюєтеся і розчаровуєтеся. Потім, у більшості випадків, ви здаєтеся.
Існує два види досліджень. Один я називаю дослідженням текстів. Це означає, що ви йдете до бібліотеки, берете книги, газетні та журнальні статті й читаєте про певний період, людей, професію чи щось інше. Якщо ви пишете історичний твір, вам потрібно зібрати інформацію про час і події, що відбувалися в ньому, а потім вплести свою емоційну наскрізну нитку в образи персонажів. Більшу частину інформації я отримую, читаючи про той період і будь-які твори від першої особи, які можу знайти. Якщо ви пишете на тему, про яку мало що знаєте, вам потрібно здобути інформацію, щоб зробити сюжетну лінію реальною, переконливою і правдивою. Едвард Цвік, режисер «Останнього самурая», багато працював зі сценаристом Джоном Лоґаном. Цвік провів понад рік, читаючи про японську культуру та самурайські традиції.
Другу форму дослідження я називаю живим дослідженням. Це означає йти до першоджерел — брати живі інтерв’ю, розмовляти з людьми, «обмацувати» предмет. Якщо є необхідність або можливість проводити особисті інтерв’ю, ви здивуєтеся, коли дізнаєтеся, наскільки багато людей готові допомогти у будь-який спосіб і часто йдуть назустріч, щоб полегшити вам пошук точної інформації. Особисті інтерв’ю мають ще одну перевагу: вони можуть дати вам більш прямий і спонтанний погляд на ситуацію, ніж книжкові, газетні чи журнальні статті. Ціннішим може бути тільки власний досвід. Пам’ятайте: що більше ви знаєте, то більше маєте тем для обговорення з вашими джерелами. І краще зберігаєте позицію вибору та відповідальності, ухвалюючи творчі рішення.
Зараз я пишу науково-фантастичну пригодницьку сагу про космічне явище, яке кардинально впливає на Землю. Оскільки я нічого не знаю про космічні явища такого масштабу, я зв’язався з працівницею Лабораторії реактивного руху в Пасадені (Каліфорнія), і вона надала мені багато інформації, а також імена деяких вчених. Потім я майже три місяці вивчав явище, відоме як «гамма-сплеск». Маючи всю цю інформацію, навіть якщо я дещо розширюю межі можливого, щоб «підігнати» її під своє творче завдання, мій сюжет все одно ґрунтуватиметься на реальності — на тому, що могло б статися, якби така подія дійсно відбулася.

Якщо ви хочете краще ознайомитися, як створювати переконливих персонажів, динамічний сюжет і драматичну напругу, то замовляйте книжку й створюйте шедеври кіно та телебачення.