Історії випускників: Даниїл Міліковський

Про шлях до письменництва

Я вже давно хотів написати книгу, але якось не вистачало розуміння, як це треба робити. Пройшло декілька років із цього моменту, як подруга розповіла, що хоче піти на письменницькі курси в Litosvita — це мене дуже надихнуло і я вирішив дати собі поштовх.

Про авторів, які вплинули найбільше

Оскільки я обрав нонфікшн, то це були переважно західні психологи-фахівці, як-от Расс Гарріс, Аарон Бек та Роберт Ліхі.

Про письменницьку рутину

Моє головне правило було писати кожен день в один і той самий час. Не завжди вдавалося, але протягом декількох місяців я вставав о 8 ранку і з 8:00 до 9:30 писав стільки, скільки зможу. Через якийсь час це стало звичкою, але саме цей період був дуже продуктивним для мого мозку — я майже ніколи не мав проблем із тим, щоб щось написати.

Про вплив письма на психологічний стан людини

Чесно кажучи, я цього не помітив. Періодами мені було цікаво, періодами — не дуже, іноді я відчував сильне натхнення, а іноді — доволі сильну апатію до цього. Для мене було найважливішим написати текст незалежно від мого настрою. Але мою душу часто гріла думка про те, що ця книга дійсно потрібна і принесе користь.

Про «Річну програму письменницької майстерності» Litosvita

Гадаю, найважливішим для мене стали розуміння структури книги, робота з дедлайнами й самоорганізація. Це якраз те, чого мені найбільше не вистачало.

Про внутрішню критику

Чесно кажучи, у мене її сильно не було. Я обʼєктивно оцінював, що можу писати достатньо добре, якщо буду вкладати час, зусилля і знання в це. Ну й також допомагав реаліті чек і зворотний звʼязок від кураторки, бо так я розумів, що рухаюсь у правильному напрямку.

Найцікавіше та найскладніше під час написання книжки

Найцікавіше — це затвердження обкладинки, презентація книги та все, що повʼязано з комунікацією. Найскладніше — очікування, що може трапитися щось непередбачуване або видавець відмовиться працювати зі мною. Це говорить моя тривожність.

Про роль психолога-автора в суспільстві, яке переживає травму

Я гадаю, що в певному сенсі психологи — це філософи XXІ століття. Тому бачу нашу роль у тому, щоби піднімати важливі теми й не боятися говорити про те внутрішнє, на яке люди часто закривають очі, думаючи, що це неважливо. Але саме в таких розмовах і народжується знання,  починається поступове зцілення від травм. Говорити про те, що болить, щоб змінити це — наша роль.

Про вплив повномасштабного вторгнення

Гадаю, тим, що я перестав чекати на момент, коли я відчую, що «готовий». На мою думку, немудро витрачати дорогоцінний час на сумніви, бо цей час може дуже швидко скінчитися.

Поради авторам-початківцям

Не треба вірити в себе, щоби писати. Не треба перестати відчувати тривогу, щоби писати. Не дозволяйте вашим страхам керувати тим, якою людиною ви хочете бути і який слід хочете залишити. Сумніви і страх — це не проблема. Проблема — це коли ви дозволяєте цим сумнівам і припущенням вказувати вам, як жити та які вибори робити.

Пишіть не для інших — пишіть для себе. Менше думайте про те, що цікаво іншим, а більше про те, що цікавить вас. Коли я писав свою книгу, я часто звертався до думки: «Я хочу написати таку книгу, яку би сам хотів прочитати, коли мав тривожність». 

Про книгу «Хай буде дощ. Психологічні практики, щоб прийняти складність життя»

Наш біль як дощ, каже психолог Даниїл Міліковський. Ми не можемо його ані контролювати, ані уникнути, але кожна злива рано чи пізно закінчується.

Автор пояснює, що впливає на нашу психіку та що із цього ми можемо контролювати, а що — ні, як прийняти свої емоції й навчитися ними керувати. Книжка вчить мислити гнучкіше та плекати корисні думки навіть у найскладніших обставинах, зберігати внутрішню стійкість і справлятися з деструктивними думками.

Придбати видання можна на сайті видавництва.