Історії випускників: Анна Безпала

Про шлях до письменництва

Люблю писати з дитинства. Ще в чотири написала свій перший вірш. І хоч із поезією в мене не склалося (геть не мій жанр), але письменництво з того часу не зупиняла. Першу публікацію мала в 16 — у збірці фіналістів конкурсу «Антитвір», і тоді ж пообіцяла собі, що на наступному «Арсеналі» вже буду з власною книгою. Завдяки Litosvita (і тому, що кілька років поспіль на «Арсенал» не вдавалося потрапити) — так і сталось!

Про авторів, які вплинули найбільше

Точно Александр Дюма (батько) і Володимир Рутківський. Їх читала підліткою і ними досі надихаюсь щодо легкости стилю і вміння закохати читача в період і персоналій, про яких пишуть. Для мене це одне з основного, за що люблю жанр історичного роману — те, що ці твори дають легкий та приємний вступ до побуту й цікавинок дуже різних епох та подій.

Коли шукаю натхнення, перечитую авторів часу, про який пишу. Під час «Кассандри» часто перечитувала Домонтовича (у книзі, певна, це незле видно) і мемуари сучасників подій.

Про виклики першої книги

Насамперед — час. Я писала її в розпал третього курсу, навчаючись. Плюс мегаактивна робота-стажування в Українському Домі в Данії. Але цікавість історії і дедлайни Litosvita дуже мотивували.

А друге — фактаж. Для мене добрий історичний роман — той, де якомога більше деталей вивірені. З таким підходом писати, звісно, річ непроста — часто зриваєшся на те, щоб щось перевірити чи переперевірити. Допомагало згадувати, що текст таки в мене художній, а не нонфікшн.

Про письменницьку рутину

Я люблю писати в кавʼярнях та бібліотеках, найкраще зранку чи увечері, коли нічого не заважає. Допомагає налаштуватися зазвичай кава або зелений чай (у ньому теж немало кофеїну). Щодо плану: я із тих письменниць, що не може писати без нього. Маю написати хоч схематичний (який не раз зміниться), щоби почати роботу.

Зі своїм жанром я вже виробила формулу: спочатку загальні пошуки про період і події, аж допоки не отримаю розуміння його достатнє, щоб написати план. А далі починаю писати, паралельно продовжуючи глибші пошуки щодо конкретних осіб і аспектів сюжету, а також точкові щодо деталей. Тут не соромлюся повертатись і переписувати щось, коли треба. І далі фінальна перевірка фактажу перед редагуванням.

Про «Річну програму письменницької майстерності» Litosvita

Програма структурувала текст і посилила його. Тут особливо вдячна за мого куратора — пана Ростислава Семківа. Його поради, фідбек та й загалом розмови з ним добре доформували мене як авторку і зробили мій текст таким, яким можу пишатися.

Також, звісно, курс дав мотивацію дописати книгу, попри зовнішні обставини, і розширив мої знання про письменство як таке.

Про найбільшу винагороду від читачів

Для мене неймовірно приємно, коли читачі знаходять звʼязки історичних подій у книзі зі своїм життям, а також загалом, коли зацікавлюються періодом, про який писала. Це велика винагорода — адже саме зацікавити подіями того часу з українського боку, заохотити дізнатися більше я і хотіла, серед усього, із цією книгою.

Про вплив великої війни на творчість

Насправді саме повномасштабна війна надихнула на цей дебютний роман. За два тижні до її початку, у мене почалися сильні приступи нервові, я відчувала чітко, читаючи новини, що буде повномасштабна. Саме в цьому стані в мене зʼявився образ, із якого виросла моя книга. Дівчина, що сидить ввечері на даху в Києві часів Першої світової, розуміючи, що чи не востаннє бачить місто мирним.

Поради авторам-початківцям

Ідеальний час писати настає дуже й дуже рідко (принаймні в мене так). Завжди буде втома, нерви, якісь справи домашні, робота чи навчання. Якщо не писати хоч речення-два-три й у таких «геть не ідеальних», «зовсім не надихаючих» станах, то про завершену книгу можна забути. Тож — пишіть! Тут нічого оригінального.

Про книгу «Кассандра курить папіроси»

У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих, і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва.

Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?».

Придбати книжку можна на сайті видавництва.

Якщо ви також хочете написати власну книжку за рік, запрошуємо на «Річну програму письменницької майстерності». Це 12 місяців навчання, 168 годин корисного і прикладного контенту, 38 лекторів-практиків. Серед них — Сергій Жадан, Ілларіон Павлюк, Артем Чех, Євгенія Кузнецова, Макс Кідрук, Ростислав Семків, Богдана Романцова та багато інших.

До 1 серпня включно діє рання вартість. Долучайтеся — кількість місць обмежена!