Історії випускників: Вікторія Климчук-Длугач

Про шлях до письменництва

Усе почалося з того, що батьки з дитинства оточили мене книжками. Вони завжди були для мене природним середовищем, а читання — звичним дозвіллям. Дійшло до того, що в старших класах я прогулювала фізику та алгебру, щоб… почитати художню літературу. Вона була настільки органічною частиною мого життя, що думка «може б то щось собі написати» зʼявилась у мене у вісім років і потім час від часу виринала десь у мозку та в розмовах із друзями та рідними, але не втілювалась у життя аж до 30 років.

Про авторів, які вплинули найбільше

Коли я думаю про «вплив», то згадую саме про дитячі та підліткові роки. Тоді ще щось може направду вразити, бо все вперше. Це може бути дещо шаблонно, але бодай чесно: Ремарк (перечитала у 15–19 років практично всього, плакала щоразу, коли там хтось помирав від туберкульозу), Гемінґвей (це зараз завдяки Артуру Дроню я розумію, що він нічого не знає, а тоді…), «Місто» Підмогильного (саме він сформував у мене уявлення про Київ, тут конкурувати може лише «Хрещатик» Павла Зіброва), «Біле Ікло» Джека Лондона (із раннього дитинства навчило любові до тварин та дало базу гуманного ставлення до них), «Тореадори з Васюківки» (памʼятаю, як читала в баби з дідом у селі, сидячи на здоровецьких гарбузах), «Ловець у житі» Селінджера (підліткове для підлітків — те, що треба), «Тіні забутих предків» Коцюбинського (у підлітковому віці зачіпають настільки дорослі книги; досі в шоці, що вона в нас була в шкільній програмі) та Гаррі Поттер (куди ж без нього, прогулювала уроки, щоби прочитати «Смертельні реліквії»).

А потім було 6 років навчання на «Філософії та релігієзнавстві» і там уже вплинули всі тексти: від Левкіппа та Демокріта з Аристотелем до Славоя Жижека.

Про письменницьку рутину

Я переконана, що дисципліна їсть талант і натхнення «на сніданок». Я пишу щодня по 500 слів у будні й намагаюcь 700+ у вихідні, «хай там що». Я пишу втомлена після основної роботи, невиспана після нічних шахедів/ракет, у потягах чи літаках, у відрядженнях, коли в мене чудовий настрій чи коли кепський. Як у голлівудських фільмах: «У радості та в горі, у хворобі та при здоровʼї…».

Коли я вдома, а не в мандрах, це завжди півтори години перед сном за письмовим столом, де я створила собі дуже атмосферну локацію: панорамне вікно з видом на парк, настільна лампа з жовтим світлом, мудборд із різними листівками та портретом Лесі Українки. Узимку запалюю свічки, вмикаю гірлянду та пʼю Nesquik, поки пишу.

Спершу я перечитую та редагую вчорашній шматок тексту (це допомагає глянути на нього свіжішим оком, пригадати, що там було, та налаштуватись), а потім — пишу новий.

Про «Річну програму письменницької майстерності» Litosvita

«Річна програма письменницької майстерності» була корисна всім: порадами та досвідом письменників та письменниць, що пишуть у найрізноманітніших жанрах; практичними тулами, які можна використовувати (на кшталт анкети Лайоша або сенсибельності тексту за Марією Титаренко); спільнотою колег та колежанок на курсі; можливістю отримати конструктивний відгук на свій текст від крутезних авторів та авторок, фахівців та фахівчинь із комунікацій, видавців та видавчинь, літературних критиків та критикинь. Зрештою, саме завдяки Litosvita «Віхола» прочитала мій текст, а потім я кліпнула: підписаний контракт та видана книга, яка після перших півтора місяця продажу вже пішла в ретираж.

Про роботу з підлітковим мисленням

Минуло стільки часу відтоді, коли я була підліткою. Утім, щоби пригадати вайб, я дуже багато длубалась у спогадах, розмовляла з рідними про ті часи, буквально їздила в село, щоб усе пригадати, переглядала фотоальбоми на «36 кадрів», дивилась відео про українські нульові, слухала Брітні й не зогледілась, як уже оцифровувала наші сімейні відеокасети.

Фактично, я півтора року написання рукопису подумки жила підліткове життя в нульових, свідомо зануривши себе в той контекст, — і все пригадалось.

Про найлегше й найскладніше під час роботи

Найскладнішим мені було різати рукопис, бо він був занадто великим, і видавництво попросило його дещо скоротити, ще й у досить стислі терміни, які наклались на інтенсивний період на основній роботі. Я авторка конструктивна та готова до компромісів до певної міри: треба, то треба. Поверталась до Києва 6 годин і колупала текст: скорочувала довгі описи, прибирала «кучеряві» метафори, стискала діалоги, потім кілька вечорів поспіль перечитувала і виправляла буквально по одному слову (заміняла довгі на коротші синоніми). Зрештою, видалила цілий розділ та половину іншого, але довелося далі колупатись у тексті, щоб сюжет не поплив. Дуже марудна, але необхідна робота. Рукопис схуд на 47 тисяч знаків.

Найлегше — зародження ідеї твору та «народження» персонажів. Для мене, щоб засісти до щоденної роботи над рукописом, треба мати в голові початок історії, її кінець та головних персонажів. Зазвичай, у мене це трапляється раптово, немов блискавка (даруйте за шаблонну метафору): мозок неконтрольовано продукує ідеї сюжету та персонажів. До речі, найлегше з усіх персонажок мені писалась саме Христя. Не знаю, чому, але її частини напрацьовувались дуже швидко і я розважалась, пишучи саме її.

Про найдивніший запит у Google

Як виглядає странгуляційна борозна (це слід на шкірі шиї від затиснення петлею) та тіло потопельника. Перечитала та передивилась кілька робіт із криміналістики. Із цим повʼязана дещо комічна історія: я інтенсивно досліджувала ці теми на вихідних і в понеділок перед проведенням наради по роботі не закрила відповідні вкладки в браузері й почала шерити екран на команду з вкладками під назвами: «смерть від повішення», «потопельник», «удушення» і ще кілька подібних. Не знаю, що колеги та колежанки про мене подумали в той момент, але моя карʼєра не постраждала.

Про внутрішню критику

Мене так виховували, що я не є аж надто самокритичною. Підхід у сімʼї був такий, що світ та випадкові незнайомці сто разів тебе розкритикують, тож навіщо робити це з самою собою або щоб із тобою це робили в сімʼї? Але я і не вважаю свої тексти «видатними» чи «геніальними». Я бачу, як ремесло покращується з кожним новим рукописом, саме тому видали останній, «Гірашки», бо він обʼєктивно якісніший за перші. Щодо зовнішньої критики, то я серйозно сприймаю лише фахову: від інших письменників, видавців, літкритиків, філологів… Усе ж, коли люди професійно десятиріччями живуть у світі літератури — це важливо. Це не означає, що мені байдуже на відгуки читачів та читачок, зовсім ні. Вони для мене важливі: позитивні торкають мого серця, але я більш серйозно сприйму саме фахові рецензії.

Памʼятаю, у нас на програмі була можливість зачитати свої тексти колегам та колежанкам по навчанню, і мій не викликав у них якогось теплого відгуку чи жвавого обговорення, але «Віхола» взяла мій рукопис та ще чотири з-поміж 50+, які їм надіслали, для того, щоб видати книгою. Власне, це для мене більший показник «вдалого тексту», ніж випадкові обговорення.

Про вплив повномасштабного вторгнення

Повномасштабна війна буквально змусила мене писати та завершувати тексти обʼємом більше, ніж обмеження кількості знаків для допису. Коли у 2022 зрозуміла, що життя може закінчитися вкрай швидко від прильоту російської ракети чи шахеда прямо в лоба або ж від руки московита, то почала подумки ставити галочки, що встигла й не встигла за свої 29 років. Короткий аудит життя десь у процесі евакуації з Ірпеня виявив, що єдиним «не встигла» було написати та видати книгу. Того ж року почала писати: перший психологічний детектив «Не винна», девʼять оповідань та новел (також частково опубліковані, у тому числі в антології «Повернення» Litosvita) та вже «Гірашки» як великий роман.

Поради авторам-початківцям

• Введіть письменництво у свою щоденну рутину та зробіть її приємною шляхом створення відповідної атмосфери. Навіть якщо ви писатимете по 100 слів на день, то помалу «випишитесь». Якщо здаватиметься, що це мало, то подумайте, що 700 на тиждень — точно більше нуля. Облаштуйте красивий письменницький куточок зі свічками та приглушеним світлом, заварюйте запашний травʼяний чай або ж пишіть в улюбленій кавʼярні. Зробіть так, щоб літературна праця у вас асоціювалась із чимось приємним.
• Покладайтесь на дисципліну в письменстві більше, ніж на натхнення. Дисципліноване регулярне письменство швидше приведе вас до завершення рукопису, ніж непостійна та зрадлива Муза.
• Вчіться. Як на літературних курсах, так і шляхом читання якісної літератури. Якщо коштів на навчання обмаль — на Youtube є сотні інтервʼю з відомими письменниками та письменницями, є чудесні книги про те, як писали найвидатніші з них, є літературні фестивалі з вільним входом та купою крутих подій.
• Не ігноруйте поточний український літературний контекст. Не думайте, що ви живете у вакуумі, а ваша ідея — унікальна. Досліджуйте «ринок»: що зараз читають, які книги є бестселерами, навколо чого відбуваються найжвавіші дискусії в соцмережах. Не для того, щоби підлаштовуватися до нього, а радше — щоб знайти своє місце в ньому.
• Подавайтесь на літературні конкурси. Це дасть вам унікальну можливість отримати оцінку свого твору (зазвичай) метрами зі світу літератури, а потім — калібрувати та відточувати ремесло.
• Не здавайтесь після першої відмови. І після двадцять шостої також не здавайтесь (мій випадок). Сприймайте відмови конструктивно, продовжуйте вдосконалювати ремесло та навчайтеся (на курсах Litosvita, до прикладу).

Про книгу «Гірашки»

Спекотне літо 2000-го, маленьке село у Волинській області. Рік, коли розігрувати у дворі сцени із «Баффі — переможниці вампірів» чи «Всіх жінок — відьом» уже соромно, але тихцем дивитися по телевізору «Злюк бобрів» ще подобається. Рік, коли більше не можна брати на канікули Барбі, а журнал «Кул Гьорл» заміняє «Космополітен» з його настановами для справжніх жінок.

«Городські» дівчата, двоюрідні сестри Олена й Соля, приїжджають на кілька тижнів до села й швидко вливаються в компанію однолітків — ворожать на картах, ховаються вечорами в халабуді, викликають пікову даму й намагаються вкрасти фрукти у злого сусіда. Але звичайний похід на річку обертається трагедією — тоне одна з місцевих, із якими сестри потоваришували цього літа. Що насправді сталося між підлітками? Чия це провина? Кожен і кожна переживають власну маленьку трагедію, і всім доведеться швидко подорослішати у світі, де інші дорослими лише прикидаються.

Придбати книжку можна на сайті видавництва.