Блог Litosvita

Історії випускників: Марина Манченко


Кожна надрукована сьогодні українська книжка – це ще одна перемога української культури. А друковані новинки випускники LITOSVITA – це наша приватна особлива перемога.
З радістю ділимось історією нашої випускниці Марини Марченко. Історією про те, як війна хоч і стала перешкодою, але не завадила випуску її книги дебютної «Гіркі апельсини», що вийшла влітку у видавницті «Темпора».

Про шлях до письменництва.

Мені здається, що писати було одним з моїх перших усвідомлених бажань. Відколи я почала читати, мені хотілося самій написати книжку. Мене дуже цікавило, як можна писати так, що читач годинами не може виринути з книжки. І коли вперше спробувала записати власний сюжет, зрозуміла, що провалююсь у власні ідеї ще швидше, ніж в чужі. 


Про літературний вплив.

Думаю, що дуже допоміг той факт, що у мене вдома всі завжди читали. Ми мали велику бібліотеку, і мені з певного віку також дозволяли іноді купувати книжки, які мене цікавили. Думаю, що це відіграло велику роль в моєму бажанні писати. 
Перше оповідання я опублікувала в одинадцятому класі, у газеті для школярів. Потім ─ газета КПІ, факультетські збірки, журнали, конкурси. Це все теж додавало впевненості та мотивації. 

Фото з Літньої літературної школи Litosvita в Карпатах.

Про процес письма.

Я з «садівників», тож не конструюю, а ніби «вирощую» свої рукописи. Для мене дуже важливо, щоб ідея дозріла та оформилася. Важливо писати вдумливо та дати сюжетові також скластися найкращим чином. 

Водночас я за останні роки зрозуміла одну важливу річ ─ як би добре я не писала, нікого це не цікавитиме, якщо я ніколи не допишу перший роман. Тож так, ідея та сюжет мають оформитись, але натхнення я не чекаю. Для того, щоб написати книжку, треба сидіти та писати її ─ методично, за графіком, постійно, поки не напишеш. Це наче дуже просто, але я роками чекала на натхнення, на вільний час, на ідеальні умови, коли треба було сідати та писати. 


Про Річну програму LITOSVITA.

Ще на знайомстві з кураторкою я сказала, що прийшла на програму також і за дедлайнами. Мені було дуже важливо планувати та мати графік, за яким треба комусь показувати написане ─ 25%, 50%, 100%. Це найкращий підхід для мене, бо мені треба мати ці дедлайни та цю відповідальність.

І ще один важливий момент ─ у мене нарешті з'явилася письменницька спільнота, наше «Видавництво Відмова». Люди, з якими нас об'єднала Litosvita, з якими можна було говорити про письмо, літературу, підтримувати один одного, радитись щодо питань з сюжетом і писати разом ─ буквально. Ми майже з самого початку почали влаштовувати письменницькі спринти, писати разом у зумі ─ це дуже допомагає організуватися та виділити час на письмо щодня. 


Про те, чи вийшло написати роман за рік.

Вийшло, навіть, трохи швидше. Я прийшла на програму з трьома сторінками першої новели, які потім докорінно переписала. Почала активну роботу над рукописом у листопаді 2020 року, і першого вересня 2021 поставила останню крапку в рукописі. Звісно, я потім вичитувала його сама, редагувала, редагували і мої чудові редакторки. Але рукопис було закінчено за десять місяців.

Фото до youtube-візитівки книги «Гіркі Апельсини».

Про процес видання книги.

Ми підписали контракт з видавництвом «Темпора» рівно за тиждень до повномасштабного вторгнення. На той момент рукопис вже було відредаговано, але на цьому ми й зупинились. В якийсь момент мені вже не вірилося, що «Гіркі апельсини» опублікують, бо я думала, що нові книжки ще довго нікого не цікавитимуть.  

Тож я не могла повірити, коли за кілька місяців з видавництва написали та попросили анотацію. Думаю, я сама раніше не уявляла, скільки роботи йде за завершеним рукописом, а її багато. Редактура, правки, анотація, біографія, вибір обкладинки. Роботи багато, але вона приємна, бо наближає момент виходу книжки у світ. 


Про вплив війни на творчість.

Я, як і багато хто, дуже довго не могла ані писати, ані читати, ані навіть думати про книжки. Я саме працювала над другим романом, і все зупинилось 24-го лютого. Але згодом рукопис ніби почав кликати мене ─ з’являлись нові ідеї, вигадувались нові сюжетні повороти. Так я поволі і повернулась до нього і до наших спинтів. Зараз можу сказати, що майже на 100% повернулась до минулорічного ритму письма. 
Щодо «Гірких апельсинів», то я дуже вдячна «Темпорі» за те, що вони повірили у роман настільки, щоб видати його у серпні. Коли читачі пишуть мені, що книжка допомогла їм відволіктися та просто поринути у читання, для мене це найкращий відгук. Значить, мій роман приносить користь навіть в ці часи. А весь гонорар я, звісно, пожертвувала на ЗСУ ─ не уявляю, на що б ще я могла витратити ці гроші зараз. 

Набір на Річну програму письменницької майстерності триває. Долучайтесь до учасників і нехай ваша перша книга також побачить цей світ.
Стартуємо 1 жовтня.